Читать «1Q82. Книга перша» онлайн - страница 187

— А як звати ватажка секти?

— На жаль, ще не знаю. Його називають просто «лідером». Що він за людина, яка його біографія і який вигляд — також невідомо. Всі наші пошуки нічого не дають. Вони повністю блокуються. Він сидить у штаб-квартирі секти й майже не показується людям. Усередині зустрічається з обмеженою кількістю своїх прихильників. Кажуть, завжди перебуває в темній кімнаті й віддається медитації.

— Але ми не можемо залишити його в спокої.

Господиня зиркнула на дівчину й поволі кивнула.

— Не можна допустити більших жертв, так?

— Коротко кажучи, нам треба вжити якихось заходів.

Стара пані поклала свою простягнуту руку на руку Цубаси. І. на хвилю поринула в мовчанку. А потім сказала:

— Правду кажете.

— Ви не сумніваєтесь, що він повторює такі збочені вчинки? — спитала Аомаме.

Господиня кивнула.

— Маємо тверді докази того, що здійснюється організоване ґвалтування.

— Якщо це справді так, то цьому треба покласти край, — спокійно промовила Аомаме. — Як ви кажете, не можна допустити більших жертв.

Здавалося, ніби в душі старої пані змагається кілька думок. І тоді вона сказала:

— Про цього «лідера» нам треба докладніше й глибше знати. Двозначності не може бути. Бо, що не кажіть, від цього залежить людське життя.

— Цей чоловік майже ніколи не показується людям?

— Так. І, мабуть, має сувору охорону.

Примруживши очі, Аомаме уявила собі спеціальну мініатюрну плішню, заховану в глибині шухляди. Її гостре вістря.

— Можливо, це буде важка робота, — сказала Аомаме.

— Особливо важка, — погодилася господиня. І, відпустивши руку дівчини, приклала середній палець до брови. Це означало — так бувало нечасто, — що вона напружено над чимось думала.

Аомаме промовила:

— Гадаю, що буде практично важко вирушити самій в гори префектури Яманасі, проникнути всередину релігійної секти, що перебуває під суворою охороною, ліквідувати її лідера й безпечно звідти повернутися. Бо це ж не кінофільм про ніндзя.

— Звичайно, я не думаю вас туди посилати, — серйозним тоном сказала господиня. І, ніби згадавши, що це жарт, злегка всміхнулася. — Про таке не може бути й мови.

— Мене тривожить ще одна річ, — заглядаючи господині в очі, мовила Аомаме. — Карлики… Власне, хто вони такі? Що вони заподіяли дівчині? Можливо, потрібна також інформація про них?

Приклавши палець до брови, стара пані відповіла: