Читать «Альтернативна Еволюція» онлайн - страница 216

— Ти, бува, не Божий Син? І Він спокійно відповів:

— Мій Тато підказав тобі правду.

— Звідки ти? — запитав я. — Де живеш? Де жив?

— Прийдеш і побачиш, — усміхнувся Він. — Хочеш бути моїм супутником? Тебе першого кличу за собою. Підемо разом до Тата Небесного. Хочеш? Волієш?

Сльози несказанної радості виступили на моїх очах, хвиля зворушення перехопила подих. І я сказав, що волію бути з Ним — однині й довіку…

Ми подружилися. Відтоді майже щоденно збирали черепашки на березі, чим господар був задоволений. Івась (так Його звали тоді) познайомив мене з своєю Матір'ю, прекрасною Дівою, котра усиновила Його, вигодувала і виплекала. Дізнавшись про те, що я сирота і подружився з її сином, Вона обняла мене і сказала:

— Матиму ще одного сина. Радуйся, мій любий Андрійку… Не стримавшись, я розповів про знайомство з Божим Сином

Симонові. Він недовірливо похитав головою:

— Мойсеева Тора твердить, що всі люди — діти Бога. Проте після падіння ми втратили подобу Найвищого, змушені жити під тінню прокляття. Ждемо приходу Месії — посланця Господа Сил, який утвердить царство Ізраїлю — Божого Народу. Хто ж твій Божий Син? Він не з сім'я Авраамового? З якого краю?

— Мати його й він — з берегів Борисфена.

— От бачиш? — глумливо засміявся Симон. — Який же Син Божий з тих країв? Вони нічого не відають про Єдиного Бога. Та й Месія має народитися в Іудеї, прийти з Вітлеєма…

Що я міг сказати Симонові, який добре знав юдейський закон та пророків? Мені не треба було доказів, бо все можна прочитати в небесних очах мого Друга і Брата, Народженого Зоряним Небом.

Проте, повагавшись, Симон, захотів познайомитися з Івасем. Одного дня, коли на морі гримів шторм, вони зустрілися. Між хмарами лютували полум'яні перуни, вирували пінисті хвилі, грізно гупав у скелі прибій, а Івась, сміючись весело і дружньо, дивився в нахмурене обличчя мого побратима.

— Чому засмутився, Камінь? — запитав Івась. Петро стрепенувся, глянув на мене.

— Це ти сказав йому про корсарське наймення?

— Я не розповідав. Він сам якось знає…

— Я все знаю про тебе, Симон-Петро, — спокійно промовив Він. — Ти, справді, Камінь. І я на тобі почну будувати свою Оселю. Та жаль, що навіть Камінь на землі розтріскається на шмаття, і підеш ти туди, куди сам не захочеш…

— Не розумію, що мовиш, Дитя, — суворо сказав Симон.

— Настане пора — зрозумієш.

— Ти переконав мого побратима Андрія, що твій Вітець — Бог! Ти ще дитя. Чим доведеш, що це — правда?

— Правдивий дух бачить Правду, — зітхнув Івась. — Що я можу ще сказати тобі, Симоне? Може, ти хочеш чуда?

— О так! — скрикнув Симон.

— І ти тоді повіриш, що я — Син Бога?

— Повірю!

Івась повернувся обличчям до моря і вийшов на скелю. Піднявши руки до неба, зненацька огорнувся сліпучим вогняним кільцем. Потім його полум'яна постать попливла понад хвилями, ніби якесь казкове видиво. Понад гупанням прибою в просторі прокотилися урочисті слова: