Читать «Альтернативна Еволюція» онлайн - страница 172
Олесь Бердник
— Як звати? Я назвався.
— За що тебе сюди?
— Не знаю. Не казали. Може, хтось щось настукав…
— Угу, — мугикнув «пахан», а це був саме головний серед рецидивістів. — Настукав, кажеш. Сідай, похрюкаємо…
Я приземлився, розстеливши куфайку.
— Романи знаєш? — запитав «пахан».
— А що вам подобається?
— Щось про любов, пригоди. Якщо знаєш — давай, наярюй…
Чомусь мені захотілося розповісти бандитам про Аеліту, вигадану Олексієм Толстим дівчину з далекого Марса. Я недавно перечитував цю книгу, і виклад історії інженера Лося та його супутника червоноармійця Гусєва до Червоної Планети йшов вільно, невимушено.
Рецидивісти слухали уважно, затамувавши подих, а коли я промовив останні слова Аеліти, що звучать по радіо в міжпланетних просторах; «Де ти, де ти, Сину Неба, відгукнись?» — «пахан» схлипнув розчулено, і витираючи сльози, сказав:
— Ну, падло, ну, сука, — як здорово! Це ж треба так трогатєльно! Молодець, сука. Давай ще раз спочатку!
Мені довелося повторювати історію Аеліти ще раз того дня, а потім і в наступні дні. Я досі не можу розв'язати цю психологічну дилему — чому безнадійні убивці так сентиментально сприйняли фантастичну історію казкової дівчини та надзоряне кохання?
Та на третій день сталося дивне. «Пахан» прокинувся і, чомусь вельми схвильований, присунувся до мене.
— Слухай, Сашок, — прошепотів він. — Мені приснився сон..
— Ну й що тобі приснилося?
— Ти не повіриш. Мені приснилася Мати Божа. І вона мені сказала про тебе…
— А що вона сказала? — здивувався я.
— Сказала, щоб я тебе не чіпав, бо ти… під її покровом…
— А чому ти маєш мене чіпати? — прошепотів я, відчуваючи острах.
— Скажу, Сашок. Тепер скажу. Головний мусор… кум…
— Який кум?
— Ну — опер, падло, невже й досі не знаєш? Так він викликав мене і сказав, що ти стукач, що тебе треба замочить…
— Як замочить? — злякався я.
— Зарізать, падло, — дихнув мені в ухо «пахан». — А тепер я знаю, що він мене охмурив, сука. Мама Божа так просто не прийде. Ось так, Сашок! Дякуй своїй Аеліті, вона мені в душу заглянула. Будь спокійний… Я скоріше його заріжу, а тебе в обиду не дам!
…Справді, я був під надійним захистом бандюг. Чекісти, побачивши, що їхня таємна директива не спрацювала, незабаром відправили мене етапом в Карлаг (Карагандинський табір).
Так я опинився на пересильному пункті в Карабасі.
…Гігантський табір. Десятки тисяч людей. Мені й досі не ясно, як чекістам щастило впоратися з такою страхітливою масою людей. Годувати, купати, слідкувати за санітарним станом, слідкувати за психостаном тих або інших груп (адже тут поєднувалися будь-які верстви кримінального світу з простими роботягами, які потрапили за грати в ім'я певного «відсотка», запланованого десь вгорі чиновниками сатанинської машини, або з бойовиками УПА, «антирадянщиками» чи «космополітами»).
У всякому разі, демонічна машина муки працювала більш-менш злагоджено. Людей сортували, відправляли відповідно до потреб в ті або інші локальні табори — сільськогосподарські, промислові, будівельні, вугледобувні, навіть наукові (так звані «шарашки»).
На цьому перехресті страждань і мук я зустрівся із сотнями рідкісних людей. В звичайних умовах навіть десятка життів було б недостатньо, щоб познайомитися з такими унікальними душами, а тут іронічний Сатана залюбки надавав таку можливість кожному, хто розумів, що, крім глуму й наруги, це пекельне місце прискорює космічну реакцію дозрівання духу, визначає його суть, можливості та призначення.