Читать «Альтернативна Еволюція» онлайн - страница 153
Олесь Бердник
Утворюється Земля, на ній виникає життя, з'являються перші ракоподібні, риби, рептилії, потім вони гинуть, потім виникають теплокровні, потім первісні примати, потім людина… А вже в кожного з нас своя, неповторна, індивідуальна історія. Ну як же взяти й одмести всю цю колосальну космоісторію і сказати, що це все — ілюзія? ясна річ, що це не під силу простій людині. Це під силу тільки тому, хто все чітко аналізує і зрозумів, що все це — тільки піна на хвилях великої космічної ріки, що нам надається можливість випробувати цю ілюзію, щоб опанувати нею і стати самими собою.
Стати самими собою — це оволодіти не ілюзорним тілом, а безсмертною сутністю. Це теж буде своєрідне тіло. Через дух з'явиться нова можливість дати для самого духу нову техніку буття. Дух зможе творити її як завгодно, для будь-якого нового явища. Це
Ми захоплюємося навіть тимчасовими земними творцями і вважаємо їх творення прекрасними. Але музика, яку чув Піфагор, на багато порядків вища, це співзвуччя усього сущого. Вона відкриється для кожного, хто зуміє подолати ілюзію цього буття. А в чому ілюзія? І рух, і простір утворені нами самими, але не нашою волею. На Сході є концепція «дзеркала асурів». Дух Мороку задумався, як би сильніше прив'язати Людину до Землі, і вирішив: треба, щоб Людина якнайменше залишалася наодинці зі своєю внутрішньою сутністю. І духи мороку принесли Людині дзеркало. Їхнє демонічне дзеркало і є наш світ. Нам навішали усяких блискіток, цяцьок, зірок, планет; нас зробили королями, царями, рабами, учителями, воїнами… Ми проходимо страшний демонічний спектакль. Він цікавий, в ньому гартуються мужність, любов, і на кожному кроці ми можемо себе випробувати. З цієї точки зору ця ілюзія допомагає нам зрозуміти самих себе. Для того, щоб ми нарешті вернулися до самих себе.
Так виникає те, що ми називаємо «часом» і «простором». Коли я відобразився в дзеркалі — я ніби рухаюся назустріч своєму відбитку. І вже між мною і моїм відбитком виникає те, що ми називаємо «простором». Виникає моє зображення, виникає відстань. Разом з тим виникає те, що ми називаємо «рухом». Далі виникає ефект «обертання» — оскільки мій образ у дзеркалі обернувся, то почався циклічний рух… Дзеркало — це не обов'язково площина, в якій відображається світ. Інтерпретація, оцінка чогось — це вже дзеркало.
Кожна людина прагне до безкінечного саморозкриття, тому що Бог заклав у нас колосальну потенцію. І Він вимагає від нас саме цього рішення: щоб ми розбили дзеркало, яке показує нам будинки, дороги, машини, танки, ракети; щоб ми стали знову тим, ким були — духом, який не відбивається, а обнімає собою все. В духові є вся фантасмагорія світів. Те, що ми знаємо як фізику, — у ньому відчувається як потенція. На Сході це називають «сновидінням Брахмана». Дух може сам у собі все це «програти», якщо є потреба, і не творити, не затримувати цей спектакль.
