Читать «Подвиг Вайвасвати» онлайн - страница 25

— Тоді все гаразд! За мене не бійся. Я знатиму, коли хтось захоче мене бачити.

— Як, господине?

Не питай. Згодом будеш знати багато. Почнемо…

Вайвасвата замовкає. Почуття довір’я й ніжності заливає серце юнака. Хай що буде! Йому радісно, йому приємно. Дивитися в гарне обличчя, слухати співучий голос, любий голос… Чого ще треба?

— Де можна сісти, Вайвасвато?

Юнак кинувся до постелі, згорнув її, підсунув до Маруіри.

— Якщо господиня дозволить… У мене більш нічого нема…

— Мені буде добре, Вайвасвато.

Маруіра сіла на постіль, дістала з-під плаща згорнутий в трубку папірус. Розгорнула. Вайвасвата, тамуючи хвилювання, дивився на її поважні рухи. На листку з’явилися чорні знаки. Маруіра показала на перший.

— Що бачиш, Вайвасвато?

— Схоже… на рибу, — несміливо прошепотів юнак, присівши навпочіпки біля дівчини.

— Риба і є, — сказала Маруіра. — Отже, це й значить «риба».

— Так просто? — здивувався Вайвасвата.

— Не просто, — похитала головою дівчина. — Дивися далі. Що бачиш?

— Риб’яча голова…

Маруіра тоненько засміялася. Вона так розвеселилася, що навіть сльози виступили на очах. Вайвасвата винувато дивився на неї.

— Хіба не так, господине?

— Ой, Вайвасвато… як ти розсмішив мене… Риб’яча голова. Ха-ха-ха… А. це? Це що таке?

— Риб’ячий хвіст…

Маруіра засміялася ще дужче. Юнак зовсім розгубився.

— Так схоже ж, господине!

— Ні, ні, я нічого… Я тобі все поясню, Вайвасвато. Справді, це голова, а це хвіст. Але читається воно не так…

— А як же, господине?

— Ось так. Голова — означає першу частину слова «риба». Як ми тоді читаємо?

— «Ри»? — несміливо запитав Вайвасвата.

— Хвалю, — засяяла Маруіра. — Ти кмітливий учень. А як же буде хвіст риби… ну-ну, я не сміюся! Це означає другу половину слова…

«Ба», — сказав Вайвасвата.

— Чудово, — похвалила Маруіра. — Коли так навчатимешся, то за два місяці читатимеш рукописи…

— Я збагнув, господине… Малюються не всі предмети, а лише деякі… Розділяються на частки… З тих часток складаються інші слова…

— Не так просто, Вайвасвато. Дещо так, а багато чого не так… Ось дивись. Що бачиш?

— Знову риба. Тільки з крилами… Летюча риба? Так?

— От бачиш! Зовсім не так! Це означає «душа»!

— Душа? — здивувався Вайвасвата. — Чому душа?

— Так говорить древня мудрість, що душа — це небесна риба, яка мандрує в зоряному океані небес. Тому в неї крила. Запам’ятав? Це — душа. А це що?

— Зубці…

Маруіра знову засміялася.

— Не зубці, а хвиля…

— Хвиля, — повторив Вайвасвата. — Схоже. Справді, хвиля…

— І вода. — сказала Маруіра. — Бо ж хвиля на воді. І море. І мати…

— А чому мати? — не збагнув юнак.

— Мудрість говорить, що все вийшло з води. Вода — правічна мати. І Всесвіт теж зветься Небесним Океаном. А зорі рибами. Отже, цей знак читається — вода, хвиля, море, мати. І ще багато чого.

— О духи моря! — скрикнув Вайвасвата. — То як же розібратися в цьому?

— Розберемося, — заспокоїла Маруіра. — Спочатку здається складним, а потім — просто. Дивися сюди. Оці знаки вгорі дають різницю…

Над Атлантісом котилася ніч, блідли зірки. А біля світильника в притулку раба схилялися над папірусом дві постаті…