Читать «Сказання про дітей Гуріна» онлайн - страница 118

Проминувши кордони володіння, він зібрав довкруж себе бездомний і відчайдушний люд, якого в ті скрутні часи не бракувало в лісах; ватага здіймала руку на кожного, хто з'являвся на її шляху: на ельфів, людей чи орків.

Це першоваріант того фрагмента, яким у тексті цієї книги починається розділ «Турін серед розбійників».

Батько написав ці слова, коли йому повернули «Квенту Сильмариліон» та інші рукописи; а через три дні, 19 грудня 1937 року, в листі до «Аллена і Анвіна» він уже повідомляв: «Я написав перший розділ нової історії про гобітів — Довгоочікувана гостина».

Отак, перервавшись у мить злету на описі Турінового відбуття з Доріату, і завершилася цілісна та розлога легенда про «Сильмариліон» в манері об'єктивованої оповіді «Квенти». Подальша (після згадуваних вище слів) історія, що впродовж наступних років зоставалась у спрощеній, стислій і нерозвинутій формі «Квенти» 1930 року, не зрушила з місця, а тим часом у «Володарі Перстенів» поставали величні реконструкції Другої та Третьої Епох. Але та подальша історія у стародавніх легендах займала дуже важливе місце, позаяк у прикінцевих оповідях (похідних від першої «Книги втрачених оповідей») ішлося про жахливу долю Гуріна, батька Туріна, після того як Морґот звільнив його, і про знищення ельфійських королівств — Нарґотронду, Доріату і Ґондоліну — їх оспівував Ґімлі в копальнях Морії через кілька тисяч літ.

Високі гори, гарний світ За давніх Дарінових літ, — Ще Нарґотронд і Ґондолін Не обернулися на тлін, А їх могутні королі Не відійшли за край землі…

Ось що мусило стати вінцем і завершенням цілого: доля нолдорських ельфів в обставинах тривалої боротьби проти влади Морґота, і роль Гуріна й Туріна в тій історії; кінцева оповідь про Еаренділа, який утік із охоплених полум'ям руїн Ґондоліна.

Через багато літ, дописавши на початку 1950 року «Володаря Перстенів», батько впевнено й енергійно повернувся до «питання Прадавніх Часів», які тепер стали «Першою Епохою»; і впродовж наступних років повиймав із довгої шухляди багато старих рукописів. Тоді він повернувся і до «Сильмариліона», тож чудовий рукопис «Квенти Сильмариліон» заряснів правками та доповненнями. Але 1951 року батько припинив редагувати текст, зупинившись на тому місці, де 1937 року облишив «Квенту Сильмариліон» через появу «нової історії про гобітів», так і не докінчивши оповіді про Туріна.

Він узявся переглядати «Баладу про Леітіан» (римовану версію історії про Берена та Лутіен, яку було відкинуто 1931 року), і небавом із неї постав майже цілком новий вірш, значно досконаліший; але й тут джерело натхнення швидко вичерпалось і робота над твором, урешті, припинилася. Батько почав працювати над прозовою версією довгої саги про Берена та Лутіен, яка ґрунтувалася безпосередньо на переписаній «Баладі»; але й від того твору також незабаром відмовився. Таким чином, бажання відтворити першу з «великих оповідей» на задуманому рівні, яке простежується в послідовних батькових спробах, так ніколи й не здійснилось.