Читать «У затiнку пальм» онлайн - страница 17

У мiстi 48 театрiв, 130 кiнотеатрiв, Центр культурного життя столицi — театр «Колон» ("Колумб"), який пам'ятає Шаляпiна, Майю Плiсецьку, Чабукiанi, ставив «Мiщан», "Холстомiра", «Хованщину», приймав на своїй гостиннiй сценi грузинський дитячий ансамбль «Гяурi». Велична споруда. В Буенос-Айресi взагалi багато красивих споруд, паркiв, пам'ятникiв. Мiсто вдало сплановане, зелене, чисте, з добре органiзованим транспортом, обслуговуванням. Сотнi крамниць i крамничок, ресторанiв, кафе, барiв готовi обслужити, вдовольнити твоє бажання.

Товарiв багато, їх умiло рекламують, — купуй, будь ласка, на вибiр. Аби грошi.

Аби грошi. Проблема заробiтку — головна, першочергова для аргентинцiв. Маєш роботу — живеш, а нi… Ось живий приклад. Невеличка фабрика, власне, її можна було б назвати майстернею, яка належала Домiнго Вердхелету, одному з емiгрантiв, вихiдцевi з Буковини, випускала електромоторчики для холодильникiв, збанкрутувала. Фiрма, на яку фабрика працювала, уклала контракт з японською фiрмою i почала одержувати вiд неї все обладнання для холодильникiв. Понад двiстi робiтникiв, котрi працювали на невеличкому пiдприємствi, опинилися без роботи.

— Будемо викручуватися, — казав менi господар, — не вперше.

"Викручуватися" — тобто спiшно шукати iншого замовника, щоб без особливого переобладнання (бо це дорого, надто дорого) налагодити роботу. А спробуй налагодь, коли в країнi повно безробiтних (в Буенос-Айресi, наприклад, не мають роботи понад 400 тисяч будiвельникiв), коли потужностi заводiв i фабрик використовуються лише на сорок процентiв. Нелегко «викручуватись» Домiнго Вердхелету.

Ми познайомилися в Буенос-Айресi, в Товариствi культурних зв'язкiв з СРСР. Домiнго зрадiв «земляковi» й пiсля вечора запросив мене до їхнього робiтничого клубу.

— У нас сьогоднi виступатиме художня самодiяльнiсть, — сказав, певне, щоб бiльше мене зацiкавити.

Довго їхали його бувалим у бувальцях автомобiлем, кружляли бiчними вулицями, аж поки, десь за годину, опинилися майже на околицi величезного мiста, в тихому завулку, серед одно-двоповерхових будинкiв. Невеликий дворик, складського типу примiщення, повно людей. Старшi, молодь, дiти. Старшi за столами, за чашкою кави чи склянкою чаю, пепсi, вiскi… (Було саме рiздво). На сценi молодь завзято витанцьовувала «Козачка». Гули дерев'янi пiдмостки, клубами здiймалася пилюка, голосно грав програвач. Хто дивився, захоплювався, хто розмовляв — просто, вiльно, по-сiмейному. Домiнго вiдрекомендував гостя з України, це зацiкавило, хтось попросив розказати "як там, на рiднiй землi".