Читать «Буря на озері» онлайн - страница 55

Надя стояла на драбині й діставала якусь книжку з горішньої полиці. Озирнулася на скрипіння дверей і, побачивши Шугалія, обсмикнула і так не дуже-то коротку спідницю. З книжкою в руках спритно зіскочила на підлогу, блиснула очима, однак відповіла на чемне вітання Шугалія ледь помітним кивком. Видала книжку відвідувачеві й почала наводити порядок на полицях, аж ніяк не реагувала на присутність капітана, — либонь, все ще сердилася за те, що так безцеремонно залишив її на танцях. А Шугалій стояв, спершись на бар'єр, і теж мовчав, стежачи за спритними рухами бібліотекарки.

Нарешті Надя не витримала:

— Принесли «Роман-газету»? — запитала.

Шугалій похитав головою, і Надя, збагнувши, що капітан прийшов не по книжки, зласкавилась і одірвалася од полиць. Поправила зачіску й пройшла до бар'єра, випнувши груди й високо підвівши голову, не йшла, а несла свої принади.

— Маю до вас справу, Надю, — почав, намагаючись бути неофіційним, просто чоловік прийшов по допомогу чи пораду, — і сподіваюсь, що ви допоможете мені.

— Охоче. — Дівчина простягнула Шугалієві руку човником. Капітан потиснув її не дуже сильно, Надя поклала обидві руки на бар'єр і поворушила пальцями, наче готуючись схопити щось.

Шугалій трохи подався од бар'єра. Кивнув на вікно.

— Оце тут живе Ніна Бабинець? — запитав. — У домі з червоним дахом?

— Наче не знаєте? — іронічно примружилася Надя. — Були ж у гостях. І добре нагодували вас?

Вона була чудово поінформована, і Шугалій належно оцінив це.

— У вас гарна пам'ять. Скажіть, ви часом не працювали в суботу сімнадцятого серпня?

З-за стелажів висунулося жіноче обличчя з кирпатим носом, мабуть, ще одна бібліотекарка. Подивилася на Шугалія світлими цікавими очима, всміхнулася й зникла. Надя невдоволено повела туди оком.

— У нас тільки Ніна Бабинець працює через день. На півставки вона, — відповіла. — У суботу її не було, а я завжди тут, крім понеділка.

Шугалій з таємничим виглядом підкликав Надю до вікна. Мусила проникнутися важливістю каштанової справи і не плутатися у відповідях.

— У вас вікно біля столу, — мовив Шугалій, — і, сидячи за столом, ви бачите, що робиться на вулиці. Може, помітили, чи не заходив до Бабинців сімнадцятого серпня десь о пів на четверту дня літній чоловік у сірому костюмі? Огрядний і лисий, з коричневою валізою.

— У рогових окулярах? — ані на мить не завагалася Надя.

— У вас не пам'ять, а кібернетичний центр!

— Бачила. Я ще здивувалася — зовсім незнайома людина, а в Озерську ми мало не всіх знаємо.

Шугалій переплів пальці рук, стиснув з хрускотом.

— І довго той чоловік пробув у Бабинців?

У Наді забігали очі: либонь, не хотіла признатися, що весь час стежила за будинком.

— Ну… Я точно не знаю… Мені книжки треба видавати, а в суботу читачів більше. Здається, пішов хвилин через сорок.

«Точно, — подумав Шугалій, — о четвертій уже встиг повернутися й чекав на машину недалеко від садиби Завгородніх».