Читать «Буря на озері» онлайн - страница 2
Ростислав Федосеевич Самбук
— Гарний маєте човен, — почав Шугалій упевнено. — Либонь, самі робили?
Чоловік зиркнув на нього спідлоба.
— Не продається, — кинув сухо.
— Це ваш — синій?
— Ну, мій… Звідки знаєте?
Шугалій кивнув на сині ворота.
— Такого ж кольору. А човен добрячий. На такому хоч зараз в озеро.
— А ви нетутешній. — Губи в чоловіка розтяглися в ледь помітній іронічній посмішці, наче всі, хто не мав щастя мешкати в Озерську, були людьми нижчого гатунку.
— Нетутешній, — зітхнув Шугалій.
— Я й бачу, курортник! — пожвавішав чоловік. Подивився на Шугалія уважніше, буцім оцінював — чого вартий. Певно, приїжджий не викликав підозри, бо запитав:
— Може, квартиру шукаєте?
— У справах я. Зупинився в готелі.
Господар садиби одразу втратив цікавість до Шугалія. Пробуркотів щось невдоволено і взявся за клямку хвіртки.
— Так я про човна, — зупинив його Шугалій. — Порибалити. Звичайно, я заплачу.
Чоловік озирнувся.
— А гребти вмієте?
— Хіба мотора не маєте?
— Ого, чого схотів! Мотор гроші коштує… Весла дам, і все. Карбованець за годину.
— На веслах куди заїдеш?
— Мотора не дам! — мовив господар категорично. — Кожному давати — сам на мілизну сядеш.
Шугалій не міг не визнати, що раціональне зерно в цьому твердженні є.
— А якщо з вами? — спробував іще Шугалій. — Разом з вами порибалити?
Чоловік задумався лише на мить.
— Ціна така ж, — вирішив. — Завтра, якщо озеро вгамується.
— У вас такий великий човен…
— Озеро не терпить зухвалих!
— А сміливих?
— Тобі, чоловіче, бачу, скромності не позичати!
— В Криму ми ловили ставриду…
— То й мотай собі до Криму! — нараз озлився господар. — Теж мені, розумник!
— Вибачайте, але я вважав, що в морі…
— Не знаю, як у морі, а в нас хвиля зла. Та й човни плоскодонні.
— Чому кильових не робите?
— Втричі дорожчі, а для чого? В негоду риба все одно не ловиться.
— Величати вас як?
— Нечипором Спиридоновичем. А в риболовлі, якщо погода буде, не сумнівайтесь. Тут хлопці на спінінг по десятку щупаків тягають. А ви з області? У якій справі до нас, якщо не секрет?
Обговорюючи вчора з підполковником Ятком план дій в Озерську, вони вирішили, що Illyгалію не варто видавати себе за когось іншого — це б лише ускладнило розслідування. Однак для чого цьому хазяйновитому жмикрутові знати, що розмовляє з капітаном держбезпеки?
— З міліції я, — одповів Шугалій.
Обличчя в господаря здивовано витяглося.
— То, може, зайдете? — розчинив він хвіртку. — Оце гість! Міліція з області за марницею не поїде…
— А-а… — явно применшив свою місію Шугалій. — Всяке буває. Оце втопився у вас один на тому тижні…
Господар хитро скосував на Шугалія: мовляв, дури інших, а ми не ликом шиті — хіба в нас у районі своєї міліції нема, щоб зайнятися потопельником?
— Озеро в нас сурйозне, — мовив значимо, — а влітку курортники наїжджають. Туристи патлаті, вогнища палять, горілки налижуться й у воду… У нас потопельники — не диво.