Читать «Останній сигнал» онлайн - страница 304
Игорь Маркович Росоховатский
— Ходімо до племені, — запропонував я Мапуї і його братові.
Вони злякано відсахнулись.
— Там Тагір Найсвятіший і охоронці, — повторив Мапуї.
— Вони не заподіють вам зла.
— Хіба Найсвятіший не твій наступник, великий Еламкоатлю? Хіба він виконував не твою волю? — з несміливою надією спитав Мапуї.
— Ні. Я не бачив його і не говорив з ним з того дня, коли ми розлучилися з вами.
Їхні лиця просвітліли, плечі мимоволі розпрямились.
— Слава тобі на віки вічні, великий Еламкоатлю! Ми йдемо за тобою.
Шлях до Тагірової хижі, поставленої в центрі стойбища, виявився недовгим. Охоронці помітили нас здалеку, але що вони могли вдіяти? Вони лиш супроводжували нас, кидаючи на моїх супутників погляди, що не обіцяли нічого втішного. Мапуї і його брат намагалися триматись ближче до мене і не виказувати страху.
Почувши галас, із хижі вийшов сам Тагір. Зразу я навіть не впізнав його. Він відростив довгу бороду, тримався пихато.
Побачивши мене — розгубився, але вдав, що радий, і простяг до мене руки.
— О великий Еламкоатлю! Ти повернувся до нас! Та що я бачу? Ти сам спіймав цих нечестивців? Ми принесемо їх тобі в жертву.
До нас збігалися імпуни, і незабаром ми були оточені великим натовпом.
— Ти не будеш більше нікого приносити в жертву, — сказав я Тагірові, прагнучи, щоб мій голос звучав м’яко, але непохитно. — Ти й так накоїв досить лиха.
Він відступив від мене, притис руки до грудей, не в змозі приховати розгубленість. Жаль до нього посилився, і я додав:
— Даремно ти не послухав моїх пересторог.
Я хибно оцінив його стан. Він підняв праву руку й закричав:
— Не слухайте його, люди! Я помилився. Це не Еламкоатль. Це злий дух Ямгуа, який надів маску Елам-коатля!
З жалем дивлячись на нього, я спитав:
— А далі? Що ти робитимеш далі, Тагіре? Може, спробуєш убити мене?
Він зіщулився, згадав, як стріляли в мене Коротун та охоронці в дослідницькому центрі і що з цього вийшло. Почет відступив від нього, він залишився сам. А серед натовпу вже лунали гнівні вигуки. їх ставало все більше й більше. Перш ніж я встиг щось зробити, до Тагіра підскочив Мапуї і сіпнув його за бороду, пригинаючи до землі. А другий імпун уже замахувався ножем…
— Зупиніться! — наказав я.
Мапуї явно неохоче відпустив бороду “Найсвятішого”, і в його руці лишилося пасмо волосся.
Я підійшов до Тагіра і жестом попросив решту імпунів відійти, залишивши нас сам на сам.
Я спитав у Тагіра:
— Як сталося, що ти, пригнічений, сам став пригнічувати інших?