Читать «Останній сигнал» онлайн - страница 302

Потім я надибав на велике скупчення мушлів, серед яких були й перлові скойки.

Однак усі ці скарби зараз мало цікавили мене. А от слідів істоти, яку називали богом Аамангуапою, не було ніде.

Через кілька годин напружених пошуків почала відчуватися втома, акумулятори частково розрядилися, позначався тиск морської товщі на мозок. Слід було піднятися на поверхню і трохи відпочити. І тільки-но я виліз на берег, як почув сигнал: “Брате мій. — кликав мене хтось. — Брате мій!..” У сигналі було прохання про допомогу. Потім пішла цифрова інформація…

Спочатку здалося, що сигнал іде з моря. Я націлив антени локаторів і визначив, що сигнал тільки відбивається від води, а джерело його перебуває десь дуже далеко, певно, в космічному просторі… Однак найдивовижнішою була власне сама інформація, яку посилав мені (саме мені, в цьому я вже не мав сумніву) невідомий суб’єкт. Колонки цифр швидко з’являлися в мозку, шикувалися в чіткі рядки.

Так, це було те саме рівняння, яке входило у формули кристалізованого й активного вірусу, у формулу-модель смерчу, в психологічні характеристики й біовипромінювання людського мозку…

Обличчя вождя вже не було ні величним, ні байдужим. Принаймні мені воно не обіцяло нічого втішного. Але я не боявся ні вождя, ні його воїнів.

— Усе зрозуміло, вождь. Ти обдурив мене, послав зовсім не туди, де бог Аамангаупа з’являвся твоїм предкам. Я згаяв даремно понад два місяці. Навіщо ти зробив так?

Вождь підвівся з грубо збитого стільця, що заміняв йому трон. Старий і немічний, він гордо випростався і подивився мені просто в очі.

— Час заносить намулом пам’ять людей, чужинцю А його немало спливло з тих пір, коли бог Аамангуапа являвся моїм предкам. Ми могли й забути місце, де він виходив з моря. Але ми не забуваємо про білих братів, до яких належиш ти. Ви забрали у нас мисливські угіддя, землю предків і море предків. Чого ж ти хочеш іще? Тепер тобі потрібні наші боги?

Він засміявся і сміявся довго, заходячись мокрим, булькотливим кашлем. Мені стало шкода його, я спробував у доступній формі пояснити свою мету. Вождь не реагував. Довелося вжити псі-хвилі впливу. Тоді він мовив, дивлячись поверх мене відсутнім поглядом:

— Це велика таємниця, яка не належить моєму народові. Далеко звідси, за морем, живе плем’я, яке зовсім недавно відвідав бог Аамангуапа. Тепер цим племенем править вождь, відзначений богом. Сам Аамангуапа врятував йому життя. Я розповім тобі, де живе це плем’я, і ти зможеш поговорити з тим, кого відзначив бог. Слухай…

2

“Як часто ми шукаємо за тридев’ять земель те, що міститься поряд”,думав я, озираючи знайомі місця. Отут я колись зустрівся з імпунами. А тепер розшукую плем’я, яке недавно відвідав Аамангуапа.

Вітер повіяв у мій бік, і органи нюху підказали, що десь неподалік є люди, горить багаття, щось вариться. Я пішов у напрямку вогнища. Незабаром крізь зарості побачив відблиски полум’я. Нечутно підкрався, бо хотів роздивитися людей, перш ніж вони побачать мене. Уявіть моє здивування, коли я впізнав імпунів. їх було двоє, і один з них — Мапуї, друг Тагіра.