Читать «Капітан далекого плавання» онлайн - страница 63
Теодор Константин
— Вам тут буде зручно, — сказав старший, а лакей спитав: — Коли пан бажає вечеряти?
— Скажімо, через півгодини, — замість Раду відповів пірат.
— Добре, пане, — лакей зник за дверима.
Раду глянув йому вслід і ледь стримав усмішку. Лакей був лисий, по обличчю від скронь до підборіддя тяглися сиві бакенбарди, біля лівої ніздрі красувалася велика бородавка з кількома чорними волосинами. Товсті губи, зрізане підборіддя, опуклі очі непевного кольору смішили.
Що за блазень? — спитав Раду нападника.
Це немовля у вашому розпорядженні.
— Його зовуть немовлям? Хто він? Англієць?
— Дитя забуло вже, якої воно нації. Правда, він дуже освічена людина. Коли ви з ним познайомитесь ближче, він сподобається. Дозвольте вас залишити, бо вам треба помитись і переодягнутись. Якщо хочете, повечеряємо разом.
— А якщо ні?
— Все одно. Мені так наказано. В шафі знайдете все необхідне. А поки що до побачення.
Пірат попрямував до дверей, які автоматично перед ним відчинились і автоматично зачинились, коли він вийшов з каюти.
Залишившись на самоті, Раду уважно оглянув каюту.
«За інших обставин непогано було б подорожувати на такому судні», — подумав він. Але судно мало чудернацьку назву «Туман», і стояло не на рейді, а у відкритому морі. Назва судна нагадала йому німецьку яхту «Ніч і туман», якою фашисти вивозили в море людей для винищення. Поки що Раду не хвилювався, хоча події розвивались не так, як він уявляв. Підійшов до дверей, але вони перед ним не відчинилися. Спробував відчинити — не зміг. Якби не бачив, куди зникли ті двоє, то подумав би, що в каюті взагалі немає дверей. Глянув на ілюмінатори. Вони були такі маленькі, що в них могла пролізти хіба тільки дитина.
«Нащось я їм потрібний, і зрештою вони мене звільнять, бо Коли б вони знали справжні мої наміри, то так би зі мною не церемонились», — міркував Раду, йдучи купатись.
Як тільки він вийшов з ванни, до каюти безшумно ввійшов лакей і почав накривати стіл. В нього був такий гордий і незалежний вигляд, як у маршала, котрий обходить ряди своєї гвардії.
— Пан Вал зараз прийде, — повідомив лакей.
— Який пан Вал?
— А той, що привіз вас сюди.
— А ти можеш сказати мені, де я знаходжуся?
— На яхті «Туман», пане.
— Кому вона належить?
— Трестові «Туман», пане.
— Дивна назва… А чим займається цей трест?
— Приватними таємними дослідженнями, пане.
— Ти не можеш точніше сказати, що треба розуміти під приватними таємними дослідженнями?
— Не маю права. Може, вам скаже пан.
Пан Вал не примусив себе довго чекати.
— Запізнився на п'ять хвилин. Прошу пробачити. Звичайно я точний. Сугаре, можеш нести страву, — кивнув лакеєві. Той вклонився і щез за автоматичними дверима.
— Яке вино ви п'єте? — спитав Вал.
— Вип'ю горілки, але, мабуть, у вас її нема.
— На ваше щастя, маємо. Капітан передбачав. До речі, він теж любить горілку, — пан Вал налив у чарки жовтуватої рідини з приємним запахом.
— Хто, ви кажете, передбачив мою схильність до горілки?
— Капітан далекого плавання.