Читать «Капітан далекого плавання» онлайн - страница 59
Теодор Константин
— Чому саме мене?
— Дурненький, бо я тебе кохаю. Це найповажніша причина. А крім того, на мене впало б підозріння. Я спробувала б смак страху і небезпеки бути викритою.
— Облиш, Малло, це огидно. Маєш щастя, що я все це сприймаю за жарти.
— Коли я вирішу тебе знищити, то зроблю те мовчки, тобі не доповідатиму. Але, мабуть, я тебе не вб'ю.
— Чому ж, кохана? Коли якогось дня ти не зможеш опиратись спокусі відчути смак убивства, то вибирай за жертву мене. Ти ж знаєш, що всяке твоє бажання для мене закон.
— Які ти дурниці верзеш інколи, — скривилась Малла. Потім до Раду: — Мабуть, ви мене вважаєте бридкою, пане. Така вже я. Люблю життя з небезпеками. Якби мій батько, власник риболовних суден, не розорився, ми б жили в Америці. Я стала б там першою жінкою-бандиткою і затьмарила б славу знаменитих гангстерів. Жаль, батько розорився, а то при його багатстві я жила б, як сама хотіла.
— Ходімо краще до вагона-ресторану та щось перекусимо.
Раду мовчки погодився.
У вагоні-ресторані він сів навпроти Малли, а Ольсон зайняв місце збоку.
— Пане Баділа, ми не знаємо ваших смаків, бо ні разу не були в Румунії, отже, ви самі замовляйте.
Малла замовила для себе й для свого коханця яєчню з салом, масло, мармелад і каву. Раду попросив варених яєць, шинку і теж каву. За мить усе було подано на стіл.
— Милий, хто це нам казав, що Румунія чудова країна?
— Не пам'ятаю. Здається, лорд Вільмот.
— Так, мабуть, лорд. Здається, він колись був у Румунії. Сподіваюся, колись лорд переконає Йогана, і ми теж відвідаємо Румунію.
«Може, ви туди й заїдете, та чи вдасться вам звідтіль вибратись», — посміхнувся в душі Раду, а вголос мовив:
— Якщо ви колись вирішите відвідати мою вітчизну, то не пожалкуєте.
— Милий, ти не вважаєш, що між румунами й італійцями є багато спільного?
— Звісно, якщо румуни схожі на нашого приятеля, — відповів Ольсон, мацаючи по кишенях. — Біс забирай! Здається, забув цигарки в купе. Малло, в тебе не знайдеться цигарки?
Та заглянула в сумку:
— Я теж забула.
— Куріть мої,— запропонував Раду.
— Ні, дякую, хоча ваші цигарки й пахучі, але після закуски мені приємно викурити цигарку, до якої звик, — увічливо відмовився Ольсон і, попросивши пробачення, подався в купе.
«Знайшов-таки привід, щоб понишпорити в моїх речах, — подумав Раду, вдаючи, що уважно слухає Маллу. — У всякому разі, коли він полізе до замків, я знатиму». В один із замків він уклав нитку, яка при відкриванні замка обов'язково порветься.
— Ви дуже приємний компаньйон, пане, — всміхнулася Малла.
— Дякую, пані. Мені здається, ви це кажете просто з люб'язності. Я взагалі людина товариська. Ви ж настільки вродлива й мила жінка, що так і хочеться сказати вам щось дуже приємне.
— О, прошу вас ці слова сказати, коли повернеться Йоган.
— Для чого? Щоб викликати в нього ревнощі?
— Ви наївна людина, коли думаєте викликати ревнощі в Йогана.
— Та я б на його Місці…
— Ревнували б мене до когось?
— Будь-який чоловік на його місці був би ревнивим.
— Дурниці. Йоган знає, як я його кохаю.
— Він вас теж любить.
— Він мене обожнює.
— Все ж закоханий чоловік завжди побоюється, що його жінка може стрітись з іншим чоловіком і віддати йому перевагу. Правда, деякі вважають ревнощі зневагою до коханої жінки. Особисто я іншої думки.