Читать «Феміністка» онлайн - страница 79

…ранок, який волошково зайнявся у вікні, звістуючи, що надходить новий день — і несе з собою нове зло й нову ненависть, і насильство, і біль, і розчарування, котрі одвіку панують в цьому проклятому світі, тому що ми виходимо з темряви — і в темряві щезаємо, так і не втямивши, навіщо ми жили, й любили, і раділи…

…сіро-жовта пустеля, котра зненацька здригнулася, наче від землетрусу, пішла глибокими вогненними тріщинами, і я відчув нараз, що тану, розтікаюся по ній і щезаю назавжди, наче вода, що всякає в розпечений пісок.

Над містом висів шпаркий морозяний туман. Сонце щойно зійшло, й коли ми виїхали на міст, який нависав над залізничними коліями, то чавунні поручні ще були геть опушені інеєм.

— Далі? — поспитався з-за керма Барабаш.

— З мосту з'їхав — і прямо! — буркнув я, набираючи номер на своєму мобільнику.

Барабаш глипнув на мене через плече.

— Ти впевнений, що ми застанемо цих блеків?

— А зараз перевіримо! Гало? — сказав я в слухавку. — Пітон? Клієнти на місці? Ну, які клієнти… оті ж, із Африки хлопці! Нгвамбе з його людьми… Ну! Ага, зрозуміло… Що? Ми зараз будемо… Групу не знімай… поки що все.

— Що, — поспитав Барабаш, — не повтікали?

— Холера їх не візьме! — буркнув я, ховаючи телефон. — Гайда!

Джип скотився з мосту й, наддавши газу, стрімко рвонув по шосе. Проїхавши кілометрів з десять, він звернув о ліву руч і, обігнувши майдан, припаркувався біля височенної кам'яниці, облицьованої декоративною цеглою. «Ройял-отель» — написано було над входом.

— Не поняв! — здивовано вигукнув Барабаш. — Що це вони тут понаписували? Рояль — це ж ото така штука, що пальцями грають!

— Відставити балачки! — суворо сказав я. — Пістолет?

— Зі мною! Може, калаша прихопити? Я сіпнув за клямку дверцят.

— Заспокойся… Мочити ми їх не будемо — побалакаємо трохи, та й годі!

Біля готелю стояв сталево-синій вольво, і в ньому стирчала стрижена довбешка Пітона. Ми зайшли у вестибюль і побачили ще двох оперативників, котрі вдавали, що читають газети. Один з них ледве помітно кивнув, і я втямив, що ситуація не змінилася.

— Поверх? — поспитав Барабаш, коли ми зайшли у ліфт.

— Третій! — буркнув я, перекладаючи свого парабелума в бокову кишеню. — Глушника накрутив?

— Атож!

— Дивися, без потреби не смали… а то я знаю тебе, обревка!

— Не сумлівайся! — сказав Барабаш, перевіряючи обойму. — Всьо буде чотко… пойняв?

Коридор було застелено червоною килимовою доріжкою. Я зупинився біля дверей номера й делікатно стукнув у них кісточками пальців.

— Хто? — поспиталися з того боку.

— Офіціянт. Сніданок замовляли?

За дверима загупали кроки. Потім лунко клацнув замок, і в щілину висунулася здивована чорна мармиза. В той же момент я кинувся вперед і, підкидаючи мурина потужним аперкотом, влетів досередини.

— Не рухатися, блеки! — заревів Барабаш, вимахуючи пістолетом. — Хто смикнеться, — уб'ю, на хрін!

За столом сидів кремезний негр із кривою близною під оком. На шиї в нього була фігурка у вигляді трьох переплетених змій. Ще один, справжній велет метрів зо два заввиш і з грубелецькими руками й ногами, — стовбичив коло вікна.