Читать «Феміністка» онлайн - страница 76

У вуха вдарив оглушливий постріл. Я відкинув ковдру і, зриваючись на ноги, застромив руку під подушку. Пальці зімкнулися, намацуючи рифлену колодку парабелума, однак там було порожньо. Пістолет щез! Надворі гримнув ще один постріл. Далі почулося несамовите гавкання Більбонського. Я відчинив шухляду і, вихопивши звідти десантного акса, притьма вискочив зі спальні.

На балконі стояла Мацюцька. Її постать у довгій сорочці виділялася на тлі нічного неба. Внизу дико лементував Більбонський. Я схопив Мацюцьку за плече й жбурнув углиб кімнати. Більбонський кругами гасав по двориську й репетував, як навіжений. Десь у провулку, заводячись, гаркнуло авто. Потім звук двигуна став оддалятися й урешті пропав геть. Я трохи постояв, тримаючи автомата стволом догори, а потім озирнувся.

Мацюцька сиділа на ліжку. Вона була бліда мов стіна й у руці стискала мого парабелума.

— Ага, — погрозливо сказав я, — ось де мій пістолет… Украла?

— Я… для самозахисту! — жалісно сказала Мацюцька. — Ти не будеш мене за це бити?

Я взяв пістолета й поставив його на запобіжник.

— Це ти стріляла?

— Авжеж!

— В кого?

Мацюцька похнюпилася.

— Мені не спалося, і я вийшла на балкон… аж раптом загавкав Більбонський. А потім на огорожі з'явилася така постать, і вона цілилася в Більбонського з автомата… На стволі таке було щось, як циліндр…

— Глушник! — буркнув я.

— …але я випередила його та як стрілила! Потім стрілила ще раз… Ти не будеш мене бити?

Я хитнув стволом автомата показуючи на двері.

— Ходімо, — похмуро сказав я, — подивимося… Хурделиця вже ущухла. Під ранок визоріло, й у небі світив

ясний холодний місяць. Більбонський підбіг до мене й, ухопивши за холошу, потяг до паркану. Я глянув і засвистів од подиву: на цегляній стіні чорніли довгі патьоки крови.

— Ой… а що це?! — вигукнула Мацюцька. Я криво посміхнувся.

— Це означає, що ти влучила, дорога кицю… Що ж, вітаю, вітаю!