Читать «Феміністка» онлайн - страница 63

— Ну й що? — з інтересом поспитав я.

— Мало інвалідом не зробили! Добре, що кухар із вільнонайманих побачив та бігом на вахту…

Я провів рукавом по мармизі й побачив, що кров ущухла.

— Як на мене, — сказав я, — то краще мати справу з дівчатами… От я й досі пригадую, як уперше переспав з однокласницею! Якраз виповнилося мені тоді п'ятнадцять років. Її звали Оленка, й вона полюбляла влітку спати на горищі… ну, й усім про це казала! От підстеріг я та й заліз туди вночі. Чую: завовтузилося щось у кутку! І завагавсь я. Що ж його, думаю, робити — ану ж бо кричати почне?..

— А воно вперше… та звісно ж! — кивнув Барабаш.

— От думав я, думав… аж вона раптом і каже таким невдоволеним голосом: «Та що ти мнешся там, обревку? Я вже й сорочку зняла, а воно соплі жує! Дурний уже зовсім, еге? Ану сюди бігом!»

Надворі щось бахнуло. Джип кинуло вбік, і Барабаш насилу вдержав кермо.

— От їдрі його в корінь… колесо стрельнуло!

Я підвівся, вмощуючись на сидінні, й озирнувся назад.

— Жени! — загорлав я не своїм голосом, кидаючись уперед. — Жени чимдуж… тривога!

Червоний фольксваген вже наздоганяв нас. Хапаючи автомат, який лежав на передньому сидінні, я побачив, як ствол снайперської гвинтівки, що стирчав із вікна, здригнувся й плюнув огнем; опускаючи запобіжника, я хитнувся вбік і побачив, як у задньому шклі виникла діра й одночасно така ж діра утворилася й у лобовому шклі, простісінько над кермом; джип наддав ходу й, хляпаючи простреленим колесом, погнав уперед; я щосили вгатив стволом калаша в задню шибу й, висадивши її разом з усім гамузом, натиснув спуск.

— Мочи їх, казлів! — зарепетував Барабаш, лежачи боком на сидінні й давлячи на газ.

Нас винесло в лівий ряд і вдарило об бетонний бар'єр, який ділив автостраду. Автомат застрибав у моїх руках, і черга хльоснула по авту й прошила його наскрізь, мов бляшанку. Якісь машини, котрі йшли позаду, завищали гальмами, а тоді дали задній хід і так чкурнули з місця сутички, що тільки смуга за ними лягла. Фольксваген утратив керування; лобове шкло пішло тріщинами й звисло всередину; описавши дугу, він вилетів на узбіччя й, підстрибнувши, перевернувся набік.

Його колеса ще крутилися, коли я штовхнув дверцята нашого авта й вискочив надвір.

— Куди ти, обревку! — крикнув Барабаш, обертаючи до мене свою налякану мармизу. — Вшиваємося… зараз мєнти налетять!

Я посварився на нього кулаком і, перебігши дорогу, вдарив ногою в лобове шкло фольксвагена. Ну, звичайно ж, вони були мертві — чорнявка й білявка, дівчата-каратистки, які віддухопелили мене коло тролейбусної зупинки. Снайперська гвинтівка врізалася чорнявці в живіт і, прохромивши її наскрізь, вийшла десь поміж лопатками. Втім, загинула вона ще до того, як авто перевернулося, — обидві були перерубані автоматними чергами, й кров, булькаючи, витікала з авта й розпливалася по снігу червоною плямою. Я обшукав кишені й, геть замурзавшись кривлею, забрав їхні документи. Потім знову перебіг шосе й, упавши на сидіння, грюкнув дверцятами.