Читать «Феміністка» онлайн - страница 62

— Цо дэлай, э! — відчайдушно закричав хтось біля дверей. — Прыкратить безобразые сичас жы!

— Та-та-та! — лунко гримнув під склепінням зали автомат. — На пол, суки! Ложись! Ложись, иначе поубиваю!

Удари припинилися. Я завовтузився й перевернувся на живіт. Зір усе не міг сфокусуватися, й скількись часу я бачив тільки невиразні розмиті плями, котрі хилиталися туди-сюди, наче манекени під вітром.

— Оборзіли, на хрін! — невдоволено сказав Барабаш, держачи свого калаша догори стволом. — Ну, которій тут матку вирвати?

— А я гаварыл, да! А я пыредупрыждал, да! — схвильовано казав Лом. — А он ны паслушал — все равно буду пасматреть, гаварыт!

Я застогнав і, хитаючись, підвівся на ноги. Всенька зала нагадувала поле бою — дівчата лежали вниз лицем, і жодна з них не рухалася.

— Сматры, — закричав Лом, показуючи на мене пальцем, — савсэм седой стал! Был седой — стал ваще седой… слышь, да? А я тебе гаварыл: не хады? Я тебе гаварыл: балной будешь от этот девушк? Вот типерь и получил, чыво хател — как малако стал, э!

Барабаш перевальцем підійшов до якоїсь із дівчат і штурхонув ногою нижче спини.

— Ого, — здивувався він, — нічого собі! Ну, що, цю будемо взувати? Хто перший?

Я втер кривлю, котра цебеніла з носа.

— Ходімо звідси, на хрін. бачити я їх не хочу!

— Та чого ти! — вигукнув Барабаш. — Давай зґвалтуємо хоч одну. щоб знали, що таке справжній боєць!

— У них, — сказав я, розвертаючи Барабаша до дверей, — таке є, що тобі до нього, як до Місяця пішки… втямив?

— Вібратор, чи що?

— Який там вібратор! Дроти такі… їх кріплять на тому місці, в яке оце ти ногою штурхонув, — і п'ятнадцять оргазмів гарантовано! За хвилину, причому.

— Лучше ухадить атсюда! — сказав Лом. Й до Лесі: — А ты, дарагая, болше не хады сюда со сваими девушк… другой помещений ищи для сваи черный дела, понял? А то убъем, как собак, и в кислату бросим!

Ми вийшли надвір, і Барабаш відчинив дверцята джипа.

— П'ятнадцять оргазмів… — замислено пробурмотів він, сідаючи за кермо. — Й що ж нам тепер зостається робити?

Я заліз у машину й ліг на задньому сидінні, намагаючись втамувати кров, яка точилася з носа.

— Що, що… — буркнув я понуро. — Гомосексуалізмом займатися, що ж іще!

За шибами авта стугонів холодний вітер. Передмістя вже скінчилось, і по обидва боки шосе тяглася похмура чорна лісосмуга.

— Ну, нічого, — сказав Барабаш, — ось приїдемо в «Тартар», вип'ємо… Добре, хоч вони не зґвалтували тебе!

— Та я їм показав би! — пообіцяв я, лежачи на задньому сидінні.

— У мене, — сказав Барабаш, виходячи в лівий ряд, — був корефан… прапорщик, як і я! Так він служив контролером у жіночій зоні, й там у нього була полюбовниця. Ходив він до неї, ходив… аж стало йому одної замало! Він тоді, не будучи дурним, заводить ще одну… хліборізом вона працювала! От проходить місяць, проходить і другий… зайшов якось він у хліборізку, — а там сидить зечок штук із п'ятнадцять, і всі з ножаками! Ми, кажуть, чули, що ти жеребець силенний, — ану ж давай усіх нас люби! Він хтів було навтьоки… хріна! Повалили гуртом, рота колготками заткнули, яйця перев'язали — і давай гвалтувати! — Барабаш сплюнув у вікно й замовк.