Читать «Феміністка» онлайн - страница 10
Леонід Кононович
— Без проблем! Що ще?
— А ще, — сказав я, суворо насупивши брови, — від сьогоднішнього дня ви отримуєте в мене статус таємного агента! Це означає, що вас завербовано для оперативної роботи на фірму «Тартар», і ви зобов'язані виконувати всі, — я підкреслюю: всі! — мої накази й розпорядження. Наприклад, якщо я скомандую: вилізьте на отой будинок і плигніть униз головою, — ви повинні зробити це, не замислюючись! Вам зрозуміло?
Дівча подивилося на мене з неприхованою ненавистю.
— Зрозуміло, зрозуміло… — процідило воно крізь зуби.
— От і добре! Тепер потрібно дати вам оперативне псевдо… Як вас прозивали в дитинстві?
— Що?
— Ну, в школі як на вас казали, га?
— У… у школі? — Дівча знову спаленіло. — Там прозивали мене… є таке слово…
— Ну?
— Мацюцька!
— Як-як?
— Мацюцька!..
— А що це за прізвисько, в дідьчої мами?!
Дівча похнюпилося й знову стало схоже на безпритульного цуцика.
— Ну, спочатку я була така маленька, що з мене всі сміялися, а в десятому класі вже всі дівчата переспали з хлопцями, а я ще ні, й усі на мене показували пальцями й казали, що Мацюцька так і лишилася Мацюцькою й жоден парубок…
— Не люди, — скрушно підсумував я, — а звірі! Ну нічого… ви ще покажете себе на оперативній роботі. Віднині я присвоюю вам звання «таємний агент» і псевдо «Мацюцька». Це означає, що на звертання «агенте Мацюцько» ви повинні голосно й чітко відповідати — «я»! Второпали?
Дівча ще й досі не могло втямити, що з ним розігрують комедію.
— Ну… второпала!
— А ми зараз перевіримо… Агенте Мацюцько!
— Я… — нерішуче відказало дівча, дивлячись на мене своїми великими голубими очима.
— Не чую!
— Я! — відказало воно трохи голосніш.
— Не чую! Ану гучніш… грімким, залізним голосом!
— Я! — щосили крикнула Мацюцька.
— О, — сказав я поблажливо, — це вже ліпше. Для того, щоб набути потрібних інтонацій, раджу тренуватися — по дві-три години щодня й обов'язково перед люстром. Зрозуміло?
— Ну! — буркнула Мацюцька.
— Відповідати треба — так точно! Повторіть?
— Так точно! — відрапортувала Мацоцька.
— Дуже добре! — похвалив я її. — Ваше завдання?
— Що?
Я знову насупив брови.
— Сформулюйте ваше завдання, агенте Мацюцько!
— Передати касету шантажистці! — повагавшись, відрапортувала Мацюцька. — Здійснити візуальне спостереження з метою подальшого створення фоторобота. Визначити професійну належність оперативного об'єкта, скласти психологічний портрет.
— О, — похвалив я її, — це вже й геть незлецьки! Отут відчувається глибина інтелекту… Об'єкт, візуальне спостереження — це все наша термінологія! Бачу, з вас ще будуть люди…
Вона вдячно зиркнула на мене.
— Як я буду вам доповідати?
Я подивився у вікно. Була вже сьома година й сніг надворі помалу вщухав. Що ж, подумалось мені, порозважалися — й досить… ще ж робота попереду!
— Тримайте. — Я простяг їй візитну картку. Це був прямокутний шмат картону, де на чорному тлі було золотими літерами витиснено: «Оскар». Нижче ішов номер мобільного телефона. — Дзвонити мені в будь-яку пору дня і ночи. Говорити коротко й тільки по суті. Дотримуватися суворої конспірації. Ви все второпали?