Читать «Для Есме́ з любов"ю і мерзотою» онлайн - страница 5

Я похитав головою.

— Один із них кинув порожню пляшку з-під віскі у вікно моєї тітки. На щастя, вікно було відчинене. По-вашому, це дуже інтелігентно?

Я так не думав, але промовчав. Я сказав, що багато солдат у всьому світі опинилися дуже далеко від рідного дому і мало в кого з них є якісь радощі у житті. Сказав, що мені здавалось, ніби більшість людей і самі могли б про це здогадатись.

— Можливо, — невпевнено сказала моя гостя. Вона знову підняла руку до мокрої голови і переклала кілька м’яких пасом свого світлого волосся, намагаючись прикрити вушка. — Моє волосся наскрізь промокло, — сказала вона. — Я страхітлива, — вона подивилась на мене. — У мене досить хвилясте волосся, коли воно сухе.

— Бачу, бачу, що хвилясте.

— Не те, щоб кучеряве, але досить хвилясте, — сказала вона. — Ви одружені?

Я відповів, що так.

Вона кивнула.

— Ви сильно кохаєте вашу дружину? Чи я питаю про надто особисте?

Я сказав, що коли дійде до надто особистого, я дам знати.

Дівчинка поклала руки з годинником ще далі на стіл, і я згадав, що хотів зробити щось із цим гігантським годинником, який вона носить. Може, варто запропонувати їй носити його навколо талії.

— Взагалі-то я не надто компанійська, — сказала вона і подивилась на мене, перевіряючи, чи я розумію це слово. Я не дав їй розгадати, так це чи ні. — Я підійшла до вас тільки тому, що ви здавалися надзвичайно самотнім. У вас надзвичайно чуйне обличчя.

Я сказав, що вона має слушність, я і справді почував себе самотнім, і я дуже радий, що вона підійшла.

— Я силкуюся стати співчутливішою. Моя тітка каже, що я жахливо холодна особа, — сказала вона і знову торкнулась маківки голови. — Я живу з тіткою. Вона надзвичайно добра. Відколи померла моя мама, вона робить усе можливе, аби ми з Шарлем пристосувалися до нових умов.

— Радий за тебе.

— Мама була надзвичайно інтелігентною особою. І досить чуттєвою, багато в чому, — вона подивилась на мене ще допитливіше. — Чи видаюсь я вам жахливо холодною?

Я відповів, що аж ніяк, навіть зовсім навпаки. Я назвав їй своє ім’я і спитав, як звати її. Вона завагалась.

— Мене звати Есме́? Я не думаю, що варто називати вам моє прізвище, на даний момент. Я маю титул, а на вас це може справити враження. З американцями таке буває.

Я сказав, що навряд чи зі мною таке буде, але погодився, що це гарна ідея — не згадувати поки що про її титул.

У цю хвилину я відчув чиєсь тепле дихання на моїй шиї. Я обернувся і ледь не зіткнувся носом з молодшим братом Есме́. Той проігнорував мене і звернувся до сестри пронизливим тонким голоском:

— Міс Меґлі сказала, щоб ти вернулась і допила свій чай!

Після передавання цього повідомлення він сів на стілець між мною і сестрою, праворуч від мене. Я розглядав його з великою цікавістю. Він чудово виглядав у коричневих шортах з шетлендської вовни, темно-синьому плетеному светрі, білій сорочці та смугастій краватці. Він обернувся і поглянув на мене величезними зеленими очима.

— Чого люди в кіно цілуються боком? — спитав він вимогливо.

— Боком? — перепитав я. Ця проблема й мене у дитинстві спантеличувала. Я сказав, що, мабуть, це через великі носи в акторів — вони просто не можуть цілуватися прямо.