Читать «Вулиця Без світання» онлайн - страница 2
Юрій Іванович Усиченко
— Тим краще.
Автомобіль, нарешті, вирвався із заплутаного лабіринту вулиць. Рівне шосе простяглося на захід. Пшемінський озирнувся на палаюче місто.
— Здається, головна небезпека минула.
Але ксьондз помилився. Не встиг «оппель-капітан» виїхати з передмістя, як у небі почувся наростаючий могутній гул.
— Більше газу, Крейц, — наказав Бреге шоферові, який і без того вів машину на граничній швидкості. — Можуть бомбити шосе.
І справді, за хвилину почулося виття бомби. Вибух прогуркотів метрів за сто від шосе, другий — ближче, третій — ще ближче, четвертий…
Здавалося, сама смерть, страшно завиваючи, летить просто на них. Крейц натиснув на гальмо, хотів вискочити з машини.
Але вискочити ні йому, пі пасажирам не пощастило. Кабіну освітило спалахом полум'я, автомобіль хитнувся, вибухова хвиля штовхнула шофера в обличчя.
Потім настала гнітюча тиша. В цій тиші Крейц і Бреге почули хрип Пшемінського.
— Пшемінський! Що з вами? Пшемінський! А, чорт! Поранений! Крейц, допоможіть винести його з машини.
Ксьондза поклали на шосе поряд з автомобілем. Крейц, який підтримував голову пораненого, відчув на руках кров.
— Пшемінський! — Бреге труснув пораненого за плечі. — Опам'ятайтесь! Ви повинні сказати, де тайник. Розумієте — тайник. Де шукати список?
Поранений захрипів.
— Тайник! — Бреге тряс його без усякої жалості, сподіваючись, що від болю Пшемінський прийде до пам'яті. — Де тайник, будь ти проклятий!
— Дванадцять кроків… коридором, — раптом заговорив Пшемінський. — Дванадцять кроків коридором…
— Далі! Далі! Крейц, підніміть йому голову вище.
— Потім ліворуч, третя камера і…
Знову завила бомба. Крейц, кинувши пораненого, метнувся в темряву. Унтер-штурмфюрер припав до землі. Вона здригалася. Над головою свистіли осколки.
Коли Бреге підвівся, Пшемінський уже був мертвий,
— Крейц! — покликав унтер-штурмфюрер.
Ніхто не озвався.
— Крейц!
Мовчання.
— Крейц! — востаннє покликав Бреге. — Вбитий!
Унтер-штурмфюрер сів у машину, натиснув на стартер. Мотор запрацював. Бреге включив швидкість.
Коли «оппель-капітан» зник у темряві, з придорожньої канави виліз Крейц. Єфрейторові Крейцу осточортіла війна, він давно мріяв перебігти до руських. Слушний момент настав — через годину, а то й раніше, радянські війська будуть тут.
II. «МАЙОР ГЕНРІХ ШТАФФ»
Альтиметр показував три тисячі метрів над землею, а літак усе набирав висоту. Глухо, рівномірно гуділи мотори. Під машиною в нічній темряві клубочилися безформні легкі хмари. В кабіні ставало дедалі холодніше.
— Це — найнебезпечніший відрізок шляху. Двадцять хвилин ми мусимо летіти над територією ворога, — промовив, мерзлякувато ховаючи руки в кишені форменої есесівської шинелі, один з пасажирів — худий чоловік з глибокими, як шрами, зморшками на довгому вугластому обличчі і безбарвними нерухомими очима.
— Я не боюсь небезпеки, — знизавши плечем, відповів той, до кого звертався есесівець, — кремезний чоловік середніх літ, широкоплечий, з невиразним обличчям і бистрим, точним поглядом вузьких очей кольору спитого чаю. — Та не в цьому справа. Взагалі ця поїздка — страшенно безглуздий захід. Мене відривають од важливих справ, а для чого? Виручати з полону йолопа Муссоліні, від якого все одно нема ніякої користі.