Читать «Діти капітана Гранта» онлайн - страница 8

За часів соціальної революції в Шотландії багатьох васалів, які не могли сплачувати високого чиншу колишнім землевласникам, згонили з землі. Одні повмирали з голоду, інші стали рибалками, ще інші назавжди покинули батьківщину. Всюди панував розпач. Сама лише родина Гленарванів, покладаючи собі, що вірність слову обов’язкова для всіх, великих і малих, не порушила угод зі своїми орендарями. Жоден з них не пішов світ за очі з батьківського дому, не покинув землю, де спочивали його діди. Отож у Гленарвановому замку, як і на борту “Дункана”, скрізь були самі шотландці. Всі — нащадки колишніх васалів Мак-Грегора, Мак-Фарлана, Мак-Наббса, Мак-Нотона, всі — родом із Стірлінга або Думбартона, всі — чесні люди, віддані тілом і душею своєму господареві. Дехто навіть розмовляв гельською говіркою верховинців.

Лорд Гленарван мав величезний статок. Повсякчас він у; його витрачав, допомагаючи людям, і добрість його переважала навіть щедрість, бо перша безмежна, а друга завжди має край.

Землевласник Люсса, “лорд” Малькольма, Гленарван репрезентував своє графство в палаті лордів. Якобітза переконаннями, він анітрохи не домагався ласки Ганноверського домуй не зажив собі прихильності державних мужів Англії головним чином через те, що пильнував звичаї своїх пращурів і завзято опирався втручанню в політичні справи Шотландії “отих, з півдня”.

Однак лорд Гленарван не був ані реакціонер, ані відстала, обмежена людина. Він ішов назустріч усьому прогресивному, але в душі залишався шотландцем, і навіть у змаганнях Королівського Темзівського яхт-клубу брав участь, тільки щоб уславити рідну Шотландію.

Гленарван мав тридцять два роки. Високий на зріст, з трохи суворими рисами обличчя, з очима, які випромінювали безмежну добрість, він був увесь ніби пройнятий поезією верховинної Шотландії. Всюди його мали за винятково чесну, мужню і шляхетну людину. Це був Фергус XIX століття, до того ж без краю добрий, добріший за самого святого Мартина, здатний віддати бідакам-верховинцям свою останню одежину.

Ще не минуло й трьох місяців, як Гленарван оженився. За дружину він узяв Гелену Туффнель, дочку відомого мандрівника Вільяма Туффнеля, що став, як і багато інших, жертвою географічної науки, жадоби відкриттів.

Гелена не належала до дворянського роду, але була справжня шотландка, а це для Гленарвана важило понад усяке дворянство. Він зустрів її у Кільпатріку, де вона жила самітно у батьківському домі, майже позбавлена засобів життя. Гленарван зрозумів, що ця бідна дівчина, відважна й віддана, стане йому вірною дружиною, й узяв з нею шлюб. Гелена мала двадцять два роки; це була білявка з очима голубими, як вода в шотландських озерах погожого весняного ранку. Її любов до чоловіка переважала почуття вдячності до нього. Вона кохала його так, наче то він — покинутий усіма сирота, а вона — багата спадкоємиця. Фермери й слуги ладні були віддати за неї життя; вони називали її “наша добра пані з Люсса”.