Читать «Діти капітана Гранта» онлайн - страница 19

— А наш малий Роберт?

— О, Роберт! — озвався Джон Манглс. — Якщо він зараз не нишпорить в машинному відділенні, то, мабуть, заліз на вершечок щогли. Цей хлопчина глузує з морської хвороби. Та ось і він сам. Гляньте лишень!

Усі повернули голови до фок-щогли, куди вказував капітан, і побачили Роберта, що висів, учепившись за снасті брам-стеньги, на висоті ста футів над палубою. Мері мимоволі здригнулася.

— О, не турбуйтесь, міс, — мовив Джон Манглс, — я відповідаю за нього. І я вам обіцяю: в недалекому майбутньому перед капітаном Грантом стане завзятий моряк — бо ж ми, безперечно, знайдемо вашого батька!

— Хай небо почує ваші слова! — відповіла Мері Грант.

— Люба дитино, — знову заговорив Гленарван, — ви ж бачите, що все в нашій подорожі віщує успіх, подає добру надію. Немов чиясь доброзичлива рука веде нас на розшуки капітана Гранта. Погляньте на отих славних хлопців, які віддано служать цій благородній справі. З ними ми не тільки дійдемо своєї мети, але й осягнемо її без перешкод. Я обіцяв леді Гелені веселу прогулянку на яхті, і, сподіваюсь, додержу слова.

— Едварде, — сказала Гелена, — ви найкраща людина в світі!

— Аж ніяк, але в мене найкраща команда на найкращому із суден. Хіба ви не милуєтесь нашим “Дунканом”, міс Мері?

— Звичайно, сер, і милуюсь ним, як знавець морської справи, — відповіла дівчина.

— Он як?

— Дитиною я завжди гралася на батькових кораблях. Він намагався зробити з мене моряка. Я вмію узяти рифи, згорнути вітрила.

— Невже, міс? — здивувався Джон Манглс.

— Коли так, — мовив Гленарван, — то в особі капітана Джона ви матимете щирого друга, бо фах мореплавця, як на нього, — понад усе на світі, навіть для жінки. Чи не правда, Джоне?

— Безумовно, сер, — відповів молодий капітан, — та я відверто признаюсь: на мою думку, міс Грант більше пасув сидіти отут на юті, ніж ставити брамсель. Проте мені, морякові, дуже втішно почути від неї такі слова.

— Особливо коли вона захоплюється “Дунканом”, — додав Гленарван.

— …котрий вартий найвищої похвали, — докінчив Джон Манглс.

— Далебі, ви так пишаєтесь своєю яхтою, — мовила Гелена, — що мені заманулось оглянути її геть усю, аж до самого трюму, і заразом подивитися, як влаштувались у кубрику наші славні матроси.

— Чудово, — відповів Джон Манглс, — вигідно, наче вдома.

— А вони справді тут дома, люба Гелено, — озвався Гленарван. — Ця яхта — частинка нашої рідної Шотландії, шматочок Думбартонського графства, що мандрує океанськими хвилями. Отже, ми не покинули нашої батьківщини. “Дункан” — це замок Малькольм-Касл, а море — озеро Ломонд.

— Коли так, мій любий Едварде, то показуйте нам мерщій ваш замок, — мовила, сміючись, Гелена.

— До ваших послуг, леді, — відповів Гленарван, — але дозвольте мені спершу попередити Олбінета.

Стюард “Дункана” Олбінет — першорядний метрдотель, гідний за своїм поважним виглядом бути метрдотелем у Франції, — повсякчас ретельно й розумно виконував свої обов’язки. Він негайно прийшов вислухати розпорядження Гленарвана.

— Олбінете, ми хочемо прогулятися перед сніданком, — сказав Гленарван так, неначе йшлося про якусь прогулянку навколо замку. — Сподіваюсь, на час нашого повернення сніданок буде подано.