Читать «Діти капітана Гранта» онлайн - страница 15

“Дункан” був двощогловий бриг. Він мав фок-щоглу з марселем і брам-стеньгою та грот-щоглу з контр-бізанню й флагштоком; крім того, фок-стаксель, великий і малий клівер і штатові вітрила. Вітрильне оснащення “Дункана” цілком дозволяло йому, використовуючи силу вітру, йти, як звичайний кліпер. Та, певна річ, його рухала насамперед парова машина у 160 кінських сил, збудована за новітньою системою. Вона мала перегрівники, що дозволяли підвищувати тиск пари до високого рівня й надавали руху двом гвинтам. “Дункан”, йдучи повним ходом, набагато перевищував звичайну швидкість тодішніх суден. Справді, під час випробування в Клайдській затоці, за даними патент-лага, його швидкість досягала сімнадцяти миль на годину. Отже, “Дункан”, безперечно, міг витримати навіть плавання навколо землі. Джон Манглс мусив подбати тільки про внутрішнє обладнання судна.

Першим його заходом було зробити просторішими вугільні ями, щоб завантажити в них якомога більше вугілля, бо в дорозі інколи важкенько добути паливо. Так само завбачливо Джон Манглс учинив і щодо суднового камбуза, придбавши харчів принаймні років на два. Грошей йому не бракувало, і він розстарався навіть на маленьку гармату, котру закріпили на шканцях яхти. Хтозна, що може трапитися в далекій дорозі, а мати змогу пальнути з гармати ядром у вісім фунтів на відстані чотирьох миль ніколи не завадить.

Джон Манглс добре знався на своїй справі; хоч він був капітан яхти, призначеної на прогулянки, проте вважався одним з найкращих шкіперів Глазго. Він мав тридцять років. Дещо суворі риси його обличчя виявляли мужність і щирість. Родина Гленарванів ще в дитинстві взяла його на виховання і згодом зробила з нього прекрасного моряка. Манглс уже побував у кількох далеких морських мандрівках, де мав нагоду довести свою кмітливість, наполегливість і витримку. Коли Гленарван запропонував йому командувати “Дунканом”, він радо погодився, бо любив володаря Малькольм-Касла, як брата, й шукав випадку посвідчити йому свою відданість.

Його помічник Том Остін, старий моряк, заслуговував на цілковиту довіру. Команда “Дункан”, разом з капітаном і його помічниками, складалася з двадцяти п’яти осіб. Усі досвідчені моряки, всі родом з графства Думбартон, усі діти орендарів, вони створили на борту яхти справжній кланзавзятих шотландців. Поміж них були навіть традиційні музики, які вигравали на “козі”. Отже, лорд Гленарван мав команду відданих, хоробрих молодців, здатних вести судно в найнебезпечніші мандри. Вони палко любили своє ремесло, вправно володіли зброєю, так само як і керували судном.

Коли команда “Дункана” дізналася, куди вирушає яхта, матросів пойняло радісне хвилювання, і думбартонські скелі відгукнулися луною на їхнє голосне захоплене “слава”.

Джон Манглс, хоч і заклопотаний розміщенням палива й харчів, не забув, однак, як слід обладнати приміщення для лорда й леді Гленарван. Він подбав також і про каюти для дітей капітана Гранта, бо Гелена не змогла відмовити Мері взяти їх з собою на “Дункан”.