Читать «20 000 льє під водою» онлайн - страница 11

Капітан Фарагут не хотів втрачати жодного дня, навіть години, щоб вирушити в моря, де востаннє було помічено тварину. Він викликав корабельного інженера і спитав:

— Чи тиск пари достатній?

— Так, капітане, — відповів інженер.

— Малий хід, — скомандував капітан.

За цим розпорядженням, що було передане в машинне відділення по апарату, який приводився в рух стиснутим повітрям, механік повернув спусковий важіль. Пара зі свистом ринула в напіввідкриті циліндри. Довгі горизонтальні поршні застогнали і почали рухати шатуни. Лопаті гвинта закрутилися, розсікаючи хвилі все швидше й швидше, і “Авраам Лінкольн” велично рушив у путь, супроводжуваний сотнями катерів і буксирних пароплавиків, наповнених проводжаючими.

Набережні Брукліна і весь бік Нью-Йорка, що прилягав до Східної річки, були вкриті цікавими. Пролунало трикратне “ура”, що вирвалося з грудей п’ятисот тисяч чоловік. Тисячі носових хусточок розвівалися в повітрі над щільно зімкнутим натовпом і вітали “Авраама Лінкольна”, поки він не ввійшов у води Гудзонової затоки біля мису того довгастого півострова, на якому розташоване місто Нью-Йорк.

Потім фрегат, ідучи в напрямі до Нью-Джерсі вздовж чудового правого берега ріки, що витягся ланцюгом прекрасних вілл, пройшов мимо фортів, які салютували йому з найбільших гармат. “Авраам Лінкольн” відповів на це, тричі піднявши і опустивши свій прапор, усіяний тридцятьма дев’ятьма зірками; потім, уповільнивши хід, фрегат вступив у намічений бакенами фарватер, що звивався по затоці, утворюваній мисом Сенді-Гука, і проминув піщану мілину, де кілька тисяч глядачів привітали його ще раз.

Низка катерів і буксирів слідувала за фрегатом аж до маяка, вогні якого вказують вхід до Нью-Йоркського порту.

Пробило третю годину. Лоцман сів у шлюпку і добрався до маленької шхуни, що чекала його під вітром. Вогонь був збільшений; гвинт почав швидше бити по хвилях; фрегат плив уздовж жовтого і низького берега Лонг-Айленда, і вже о восьмій годині вечора, втративши з очей на північному сході вогні Файр-Айленда, він мчав на всіх парах по темних водах Атлантичного океану.

РОЗДІЛ IV

Нед Ленд

Капітан Фарагут був добрим моряком, гідним фрегата, яким він командував. Його корабель і він складали ніби одне ціле. Він був душею корабля. В питанні про існування нарвала в нього не було ніяких сумнівів, і він навіть не дозволяв на своєму судні будь-яких суперечок з цього приводу. Капітан вірив у чудовисько, як деякі жінки вірять у Левіафана, — серцем, а не розумом. Чудовисько існувало, і він очистить від нього моря, — в цьому він поклявся. Це був свого роду родоський рицар, який ішов назустріч змію, що розоряв його острів. Або капітан Фарагут уб’є нарвала, або нарвал уб’є капітана Фарагута, — середини тут не могло бути.

Суднові офіцери поділяли думку свого начальника. Треба було тільки послухати, як вони, стежачи за величезним простором океану, розмовляли, сперечались, обговорювали різні шанси на зустріч з чудовиськом. Нерідко то той, то другий добровільно йшов на вахту, тоді як за всяких інших умов кожен з них прокляв би цей нудний обов’язок. Поки сонце описувало своє денне коло, щогли були всіяні матросами, бо дошки палуби пекли їм ноги, і вони не могли встояти на них. А тимчасом “Авраам Лінкольн” ще не розрізав підозрілих вод Тихого океану.