Читать «20 000 років під кригою» онлайн - страница 46
Мор Йокаи
Це була така врочиста хвилина, що на мить навіть скелі перестали здригатися, наче й вони стежили, як повертається до життя людська істота, і чекали, поки пролунає між кристалами перший удар жіночого серця.
І пролунав!
Перший удар серця!
Я не повірив руці і приклав до серця вухо. Знову удар. Через п'ять хвилин ще один, а далі через кожні п'ять хвилин — удар.
Її обидві руки спочивали тепер на грудях. Уста все більше й більше відкривалися.
Спробував я влити в рот дівчини кілька крапель розведеного у воді винного спирту з амброю.
Тут вона поволі розплющила очі. Були то великі темносині очі, з розширеними зіницями, які ще дивилися крізь поволоку і нічого не бачили. Я поклав свою ліву руку їй під голову, підвів дівчину і долонею правої почав натирати її тіло біля серця. Дівчина примружила очі й почала дихати ритмічно.
Руки і ноги її вже згиналися, але самостійно рухатися ще не могли.
Тепер я відважився на останню спробу. Бризнув на її обличчя крижаною водою. Тіло дівчини немов пройняв електричний струм. Кінцівки ворухнулися, погляд пожвавішав.
Вона прокинулася. Це вже було життя. Дівчина опритомніла, дивилася. Потім здригнулася. Все тіло вкрилося гусячою шкірою. Видно, їй було холодно.
Я напнув шатро з шкури кашалота, яку перекинув через два кришталеві стовпи, щоб затулити світло, привів до дівчини Бебі й пояснив ведмедиці, що вона повинна лягти біля моєї Нагами.
Я підняв Нагаму і поклав поруч з ведмедицею, яка лежала під нею, немов величезна отоманка. Дівчина не лякалась ведмедиці, а, навпаки, пригорнулася до неї, мабуть, знала, що звіряче тепло лікує. Вірна тварина зрозуміла мене. Адже вона добре бачила всі мої муки. Скавулячи, пестила дівчину так, як ведмедиця-мати звикла голубити своє ведмежатко. Може, в стародав ньому віці, перед тим як винайшли зброю, люди й звірі не ворогували між собою, як тепер. Бебі зрозуміла, чого я чекав від неї. Вона голубила по-дитячому боязку дівчину, здобула її довір'я й нарешті стала для неї тим, ким була вовчиця для Ромула й Рема. Бебі стала годувальницею моєї новонародженої дитини. А та справді потребувала молока, бо всяка інша пожива могла отруїти її організм, що ледве починав оживати.
Коли дитинчатко було сите, воно схилило свою гарну голівку на груди чудової годувальниці й заснуло.
Дівчина ще не промовила й слова, тому я не знав, якою мовою вона розмовляє.
А навколо кристали неугавно виспівували над сплячим немовлятком колискові пісні.
Нагама справді була милим, чарівним створінням. Чимось середнім між новонародженою дитиною, звіром та соромливою дівчиною. Суміш довірливості й боязні, ніжності й упертості. Всі її почуття були зачатковими. З неї можна виховати й жінку й звіра. Мені треба було вивчити примхи Нагами, як мати вивчає своє немовля, що не вміє ще говорити, але розуміє вже звукові відтінки і виражає свою волю тільки різними звуками — плачем, белькотом і пхиканням.
Треба було поводитися з нею дуже ніжно.
Нагама скоро звикла ставитися до Бебі, як до матері. Вона ще не озивалася до неї, а тільки наслідувала її звуки. А коли я наближався до дівчини, на її обличчі виникала розгубленість. Не раз я пробував ніжно й ласкаво вимовляти окремі слова, та вона жодного з них не повторила.
