Читать «20 000 років під кригою» онлайн - страница 45

Амбра відновлює життєві сили, робить людину молодою і щасливою. Вона повертає життя, якщо воно тільки притаїлося і тіло не почало ще розкладатися. Та речовина ця дуже дорога і чудотворним засобом може служити тільки для багатих людей. Щоб натерти, наприклад, амбровою маззю тіло однієї людини, потрібно чотири унції тієї мазі, які можна виготовити тільки з ста унцій амбри.

Я міг дозволити собі таку розкіш і взятися лікувати цим чудодійним засобом, бо в череві кашалота знайшов аж вісімсот унцій амбри. Вона була ще сирою, а це значить, що з неї легко можна виготовити амброву мазь. Не можна навіть передати, який чарівний запах має амброва мазь. Вона лоскоче нерви, і людина, що вдихає її, п'яніє. Мабуть, я впав у забуття. Навколо мене все здригається, скелі б'ються між собою, вогонь бореться з льодом, а я тут, у глибині підземелля, раптом почав співати!

Стоячи на колінах перед своєю нареченою, я думав, як її оживити. Для цього потрібні будуть не тільки чудодійні засоби, але й повсякденне дбайливе лікування.

По-перше, щоб натерти шкіру дівчини амбровою маззю, довелось звільнити тіло її з-під покрову густого волосся. Передо мною лежала немовби справжня мармурова статуя, тільки з м'якою, як оксамит, поверхнею.

Натирати я мусив її знизу, від ніг і далі по спині.

Коли я почав натирати, шкіра почервоніла. Червоний колір — це колір життя.

Нарешті прийшла черга до обличчя й скронь.

Запах амбри та посилена праця загострили мої почуття.

Тимчасом навколо творилося щось незвичайне.

Від поштовхів землі призми кришталевої печери наелектризувалися й почали світитись, утворюючи райдужні кола, що заливали мене і мою наречену барвистим, наче пера павиного хвоста, сяйвом.

Величезні маси гірського кришталю, насичені електричними зарядами, спалахують діамантовими блискавицями аж до стелі. Серед цієї сліпучої розкоші барв тихо пливе одна єдина біла хмаринка. Це дим від спаленого мною жиру. Він не знайшов виходу з печери і білою хмаркою в'ється між стінами.

Від дрижання кристалів утворюються якісь дивні звуки. Ця музика розчулює людину і викликає в неї сльози. А тимчасом з вулкана лине страшний потік громовиць. Серце моє тремтить — я всім єством відчуваю, що в цьому світлі, звуку, запаху повно незвичайних таємниць.

— Пробудись! Пробудись! Пробудись! — кричу я в захваті до своєї нареченої.

Потім, притуливши вухо до її грудей, я, здається, по чув ледь-ледь вловимий трепет, ще не биття серця, а тільки ознаки початку його роботи.

Коли, нарешті, я натер маззю обличчя й повіки дівчини, вуста її поволі розтулилися, ніби розквітла троянда в сонячному промінні. Я скрикнув від захоплення. Хай і далі дзвенять кристали! Людина перемагає смерть!

А коли я потер під пахвами дівчини, підняті над головою руки її опустилися й обійняли мою голову. Тепер я відчув, що дівчину врятовано. Своїми устами притулився до її уст, щоб дмухнути повітря до її легенів і повернути їй дихання. Весь час я уважно стежив за пульсом.