Читать «Зворотня сторона Демонології» онлайн - страница 65
Марина Соколян
- Чого? Вона ж сама.
- Правильно. Але тому, в що неї проблеми. Вона, це ж очевидно, тільки-но розійшлася з хлопцем і тепер заливає образу.
- Ну так це ж чудова нагода.
- Звісно. І ЗБОНЧеві економія. Але якщо, при належному поводженні вона з вами і піде, то, знайте, я вам тоді обов’язково все зіпсую, буду підначувати і насміхатися.
Я згадала, як сама хлебтала пиво під каштаном.
- А ти можеш.
Довелося і звідти піти. Ми обійшли ще кілька питних закладів, аж поки Бішопові не набридло, і він сів промочити горло.
- Обережно! - попередила я, - не напивайтеся в дупель. Надмірне вживання алкоголю призводить до статевої слабкості.
- Не твоя справа, - пробубнів Бішоп і мстиво додав, - Офіціант! Ще одне подвійне віскі.
- Повторіть! - раптом почувся поряд жіночий голос.
До нас, виявляється, підсіла жіночка. Ну, багато я бачила, але такого… Дуже штучна блондинка дуже середнього віку із зачіскою “ранок у джунглях” і макіяжем у стилі “те, що мене не вб’є, те зробить мене сильніше”; хижо клацаючи довгими нігтями по столу, вона перемістилася ближче.
- Щось намагаєтесь забути, хлопче?
- Угу. Свого останнього коханця, який покинув мене в день свого десятиліття. Він не розділяв мого захоплення маленькими домашніми собачками.
Жіночка відсахнулася.
- Браво, Теодоре! Значить, вас не збуджують агресивні жінки?
- Ну, стільки ж я все одно не вип’ю, - резонно зауважив пан Бішоп, - яка до біса економія!
Розчаровані життям, на крилах цинізму, ми залишили невдало обране місце полювання. Бішоп сумно подзвонів золотими угриками в кишені і роззирнувся.
- Так, куди тепер? - Бішопа трохи хитало, - Чорт. Мені незнайомий цей район…
- Вас провести?
Я перелякалася, думаючи, що то знову та фатальна жінка. Коли ні. Платинова блондинка під каре, гарненька, зріст 182, 91-61-91, ноги довгі, як життя без пива, на них шорти і чоботи-ботфорди на шпильках. Посмішка у фінансових тонах.
- І скільки то буде коштувати?
- Сто дулярів година.
- Ого. Путана з білих комірців, - зауважила я, - та нехай, фірма платить.
- Домовились. Тільки по курсу, угриками.
Леді повела нас в мотель. Галантний Бішоп, дарма, що п’яненький, відчинив двері і пропустив її вперед. Однак, вона чомусь забарилася, і так вийшло, що ми зіштовхнулися у дверях. Добряче так. І Бішопові стало того часу, щоб відчути засаду, вмить протверезіти і вискочити геть із зойками.
- Віва ла діва, віва віктор’я!
- Що сталося?
- Так то ж… то ж мужик, перебраний. Гарненька жінка, нічого не скажеш! Ні, ну подумати таке, у Вічному Місті вже нормальних жінок немає. Прокляття якесь!
Знесилений пережитим, блідий, обурений до глибини, ну чого там у них є глибокого, бурмочучи нечленоподільні та нецензурні слова, Бішоп нісся вулицями, як вісник-дайджест Страшного Суду. Не дивина, що скоро він наштовхнувся на когось з вечірніх перехожих. Тепер мати посипалися дуетом.
- Ти куди преш, вилупку?!
- А що? Що я змушений робити, якщо настав кінець світу? Якщо, ти, як нормальний член суспільства, здоровий чоловік з нормальними інстинктами, знімаєш повію, а то виявляється педа…, ой, педа…, а, кінь педальний!