Читать «Кодло» онлайн - страница 18
Марина Соколян
– А, ну починай тоді, - дозволив Еван.
– А чого я перша?
– Отак завжди, як до справи!
– Ірма, - звернувся до мене Боян, - ти щось казала про фольклорний трилер?
– Ну, казала… Це я так, згадала одну казочку з назгулами. А насправді в мене була інша ідея: що, якщо наші викладачі - маніяки-збоченці? А ми їм потрібні для різних моральних наруг і експериментів?
– Не повірять! - виніс вердикт Едгар, - Треба, щоб схоже на правду було.
– А чого ж, - підтримав мене Еван, - якщо правильно представити… Ну, давайте ще ідеї!
– А що, коли і справді якась нечиста сила… - стояв на своєму Боян.
– Чуєш, що я кажу? НЕ ПОВІРЯТЬ!
– А може, - зголосилася Дафна, - представити все це, як розважальний проект, reality-show? Ну, на зразок "Big Brother". Знімають нас на камери, а потім транслюють на весь світ.
– Ну, - засумнівався Едгар, - а як же закони? Нас же повинні були б попередити, якщо так.
– А чого зайве вигадувати? - тихо мовила Ангела, - Декан Фелоні вже прозоро натякнув, що вони тут - таємне товариство. Масони - не масони. Одна біда. Можна придумати.
– Орден Копченого Оселедця, - розсміявся Боян.
– Ну чого ж зразу так? - зацікавилась я, - А може, Академічне Товариство Прихованих Садистів?
– Орден Труни і Канделябрів! - запропонувала Дафна.
– Стоп-стоп-стоп! - зупинив нашу міфотворчість Еван, - я цілком розумію ваші почуття. Але давайте зупинимось на чомусь. А можна, в принципі, і поєднати деякі ідеї. Так, а хто б в нас взявся вести протокол? Ганс?
– А? - той, схоже, вже куняв, пригрівшись коло машини з чаєм, - Що? Добре-добре, я буду записувати. Дайте ручку лише.
– Отже так… - задумався модератор, - колись давно…
– Столітті так собі у шістнадцятому…
– Від Університету відділилась Школа, яку відтоді почали називати прихованим факультетом…
– Так от, в цій Школі…
***
Едгар Вигода
Сподіваюсь знайти для себе дисципліну, котра стане моїм покликанням. Моїм попереднім викладачам з психології, нажаль, так і не вдалося мене ні в чому переконати - через свою некомпетентність або брак зацікавленості в предметі. Хотілося б з’ясувати, чи існує пояснення, яке мене вдовольнить.
Боян Ладожко
Я нічого не чекаю від Школи. Мені подобаються несподіванки і нові повороти сюжету, подобається працювати "в полі", швидко пристосовуватись до нових умов і обставин. Однім словом, я нічого не загадую, сподіваючись привезти додому нові враження.
***
Зранку - що не дивно - встати було тяжче звичайного. Я повернулася до свого легітимного ліжка вже десь по другій, не знаю, що, Тоні подумав, я таке робила в душі. А, втім, він, зі своєю доброчесністю, мусив би знати про різні способи сублімації…
Довелося мені снідати подвійною кавою - дуже вже не хотілось мені заснути на лекції пана Ольберта. Цей шановний професор викликав в мене неоднозначні почуття; коли він говорив, здавалось, він дивиться кудись повз аудиторію. Цинічний Едгар назвав цей погляд містичною косоокістю. Не знаю, мені цей високий дядько з борідкою-еспаньйолкою чомусь нагадував священика. І, крім того, подобався мені його загадковий дискурс - плюралістичні реальності, біфуркація історії, змішання означуваного і означення, єдність факту і фікції… Мабуть, помер в мені якийсь дрімучий філософ, і оце дух його неукоськаний не дає мені спокою.
