Читать «Кодло» онлайн - страница 10

І тоді зазвучав Голос. Відразу ж змовкли перешіптування, всі, схоже, затримали подих, вслухаючись в слова, потужність звучання яких змушувала подумати про величезні стерео динаміки.

Не вірте тому, хто каже, що знання - це світло. Не вірте тому, хто стверджує, що бачив це світло. Не вірте тому, хто обіцяє відкрити вам істину. Пошук правди дійсно є блуканням в пітьмі. Але втаємничений не шукає світла. Втаємничений вчиться бачити в темряві. Не вірте тому, хто каже що правда вказує путь. Не вірте тому, хто стверджує, що знайшов цей шлях. Не вірте тому, хто обіцяє показати вам дорогу. Пошук єдиновірного шляху приречений на помилку. Але втаємничений не шукає належного шляху. Втаємничений вчиться іти бездоріжжям. Не вірте тому, хто вірить. Не вірте тому, хто вважає, що вірить. Не вірте тому, хто схиляє вас до віри. Прагнення віри є відмовою від правди. Але втаємничений не прагне віри. Втаємничений вчиться сумніватись.

Голос стих, і в цю мить прийшла черга очікуваних мною канделябрів. Тьмяне мерехтливе світло влилося до приміщення, вихопило з темряви чорно-білу мозаїку мантій і збентежених облич та зрештою рівномірно розмістилось навколо помосту, де височіли наші урочисті й зосереджені професори. Декан Фелоні - я відразу зрозуміла, що то він - стояв коло прямокутного підвищення, на якому лежала величезна книга. Такого гросбуху я не бачила ще ніколи! Туди, мабуть, можна було б розмістити всю Британіку, та ще місце залишилось би, для нотаток. Пан Фелоні, як і інші викладачі, був зодягнений у розкішну мантію чорного оксамиту без будь-яких регалій, лише, на відміну від інших, на руках в нього були білі рукавички. Це робило його трохи схожим на хірурга, а його бліде обличчя мало такий вишукано людожерський вираз, що мені мимохіть пригадалися авторитети третього рейху. Втім, не знаю, може це гра світла і тіні так спотворила шановного декана, але загалом враження було досить моторошне.

Я чомусь перерахувала професорів. Разом з деканом їх було дев’ять. Як назгулів, улюблених моїх персонажів з однієї злої дитячої казки. А втім… в куточку за підвищенням, в тіні тулився ще один. Хоча то навряд чи був викладач, надто вже молодий на вигляд, що було помітно незважаючи на напівмаску що ховала його усміхнене обличчя. Він, здається, був єдиним, хто відверто насолоджувався спектаклем.

– В цих стінах, - урочисто заговорив декан, - відбували учнівство ті, хто сьогодні керує світом. Деяких ви знаєте, але більшість тримає своє ім’я в таємниці, здійснюючи владу негласними шляхами. Не всі з вас гідні честі вчитись тут, не всі витримають випробування, і далеко не всі завершать учнівство аби стати до почесної праці, належної випускникові Школи. Але всі ви були запрошені завдяки якостям, які потенційно можуть привести вас до успіху. Тому сьогодні я внесу ваші імена до Книги, і від цієї миті почнеться ваше випробування, яке триватиме до того моменту, коли ви залишите ці стіни. Сподіваюсь, більшість з вас протримається до другого триместру.