Читать «Птахи з невидимого острова» онлайн - страница 15
Валерій Шевчук
Троє дівчат грали, а четверта встала й підійшла ближче. Погладила його волосся - начебто обвіяв Олізара теплий легіт.
– Ви нам подобаєтеся, пане, - шепнула вона.- Тому хочемо, щоб заспокоїлися. Заспокойтеся, прошу вас, заради нас! Хочемо, щоб жилося вам у нас добре, хочемо хоч трохи прикрасити ваше існування. Те, що відбувається у тьмі, - сказала вона розсудливо, - залишіте для тьми!… Наші старі мають право розважатися по-своєму - не перешкоджайте їм!…
8
Вже пішли й дівчата, а він все ще немов плив у тій-таки галері, з якої досі не могли вийти його думки. То була зупевно інша галера, галера без наглядачів та паші, на якій згоріли не тільки вітрила, але й тятиви та бичі. Вона мчала нерушною гладінню моря, і море цієї ночі було таке, немов покрилося льодом; галера ковзає по ньому швидше й швидше, як із крижаної гори; від того навісного руху свистить йому у вухах вітер, адже самотньо стоїть на палубі і до болю в очах видивляє землю. Небо засипане зорями, хоч кожна побільшена вдвічі, на небі том}' ані хмарини - літають, ріжучи ніч на великі адамашкові шматки, кажани - душі затонулих пловців. Він же хоче побачити острів у срібному від сяйва зір морі. Має той бути попереду, і він, здається, вгадує його обриси: острів-замок. По гребені - високий земляний вал, на якому обмазаний глиною частокіл, довкола - величезний розлив води; перед брамою - звідний міст, а біля нього вежа, де стоять нерухомо два вартівники. З острова вилітає білий птах, і тільки в той момент, коли вдаряє він уперше крильми, починає проявлятися острів і стає видимий для смертного ока. Птах летить надто швидко, в нього багато роботи! Всі самотні й покинуті, всі невільні й бідні, всі нещасні і скривджені, всі кволі й ниці гойдаються на хвилях цього моря кожен у своєму кораблі. Адже воно - море сну, море-міраж,,як, зрештою, й самий острів, котрий так солодко їм примарюється…
Він прокинувся. Було в покої душно, наче знову збиралося на грозу. Захотілося пити, але не знав, де шукати воду. Встав: по підлозі довкола нього світилися золоті ґудзики, здавалося, за цей час. поки він тут, наросло їх більше. Обережно пішов між них, 1406 не наступити - від вогню в покої мерехтіло легке сяйво. Він подумав, що двері можуть бути замкнені, але вони розчинилися з голосним рипом.
Завмер і прислухався. Дім спав. Дзвеніла тиша чи, може, бриніла натягнена над його ліжком сітка. Озирнувся: світилася ясним срібним світлом, химерно й правильно звита, і гучала так, наче сиділо на ній з десяток цвіркунів.
Олізар підійшов до вхідних дверей. Були відчинені, і він побачив крізь них зористе небо: зорі, як і вві сні, - побільшені вдвоє. На ґанку сиділа маленька скулена постать - Розенрох. Сидів, зігнутий і скам'янілий, прирослий до дощок, як гриб, що виростає тільки вночі.
