Читать «Фройд би плакав» онлайн - страница 11

– Не знаю, - мляво відповідав Х'ялмар, - певно, багато. Кури, що тут готуються в їжу - бройлерні, два тижні пожили - і в зупу, а ті, що гуляють на вулиці - довгожителі. і коштуватимуть вони більше, і худі вони, як…

– Як ровери.

– Що?

– Ну, ми так в Україні кажемо.

– А, ну хай буде, як ровери. Давай закриємо вікно - тихіше буде.

– Ага, точно. Особливо, коли здохнемо від задухи. Тихо буде, як в могилі. Тільки без «як».

8----------------------------------------------------------------------------------

– Я от думаю, - відірвався наступного дня від свого недописаного СV Х'ялмар, - чи не написати мені статтю про Дубаї для «Кореспондента»?

– Ну, напиши… - знизала плечима Марла, - а як не маєш доста часу, я можу за тебе написати.

– О, до речі. Я тобі розповідав про мою знайому журналістку, що працювала у Сьєрра-Леоне? Там кілька років поспіль ішла громадянська війна. Повстанці вривалися в села, відрізали людям руки-ноги, ґвалтували жінок. А потім уклали мирний договір, почалися вибори до влади. Один із колишніх повстанців теж балотувався собі, і приїхав був агітувати виборців в одне із сіл, що в них колись порозважався. А люди його раз - і впізнали. Накинулися на нього і порізали на шматки, а відтак частини кандидата порозкидали по селу. і всі при цьому дико раділи. Моя знайома стояла в німому шоці, коли до неї підбіг щасливий мешканець села, вимахуючи насадженим на патика відрізаним членом. «Гей! - гукнув він, - подивися: prick on a stick! »

– Ага, - сказала Марла, припинивши реготати, - так зворушливо… Ех, там у лісі, на полянці стояли повстанці… Прости, Господи.

5. Портрет Дуріана Ґрея.

«Дуріан, - писала Марла у статті про Синґапур, - це такий смердючий фрукт, подібний до реґбі-м'яча в гіпертрофованих прищах або до їжачка-пацифіста, що замазав голки гумою з розплавлених в'єтнамок. На що б він там схожий не був, дуріан - СМЕРДЮЧИЙ фрукт за визначенням. Смердить він гнилою цибулею багаторічної консервації в радянському овочевому магазині. і ніякий цей дуріан не Ґрей. Він собі жовто-зелений і товстий. Або просто жовтий. Або рудуватий. Але завжди смердючий. В Сингапурі за носіння дуріана в громадських місцях накладається штраф у 500 сингапурських доларів. А це вже непогана зарплатня для українця. Найстрашніше те, що вельми популярним виробом у країнах південне- східної Азії є презервативи із запахом і навіть смаком дуріана».

6. Питання №1.

От сиджу тепер із закривавленим ротом і думаю: «Ну та й нашо я їла того пса?»

7. Макан-макан.

Тепер Марла вже зосереджено чистила салак. Його луската зміїна шкірка потрапляла під нігті і дряпала пальці, але в тому було повно чуттєвості і швидкоплинної краси. Відламавши частинку фрукта, Марла провела по ній язиком.

На смак, як шкіра Х'ялмара. Допоки не відкусиш. - Марла обережно стиснула зубами тверду пульпу. - Потиснеш трохи сильніше, і трісне…

Марла вчилася їсти. Тобто, перевчалася їсти. Тепер вона мала робити це з більшим усвідомленням. Звісно, можна їй було закинути дешевеньке захоплення квазіяпонськими практиками чи й звичайну булімію, але Марла знала, що робить.