Читать «Тарас Шевченко - крестный отец украинского национализма» онлайн - страница 8

Неуместная веселость. Гибнет Украина. Более того:

І тут, і всюди - скрізь погано. (1860)

Это последнее слово Тараса Шевченко: все плохо. И здесь, и везде. И раньше, и теперь. Кто же виноват? Шевченко не колеблется. Никаких вопросов. Одни ответы.

ІІІ. Кто виноват

Виноваты враги. Набор врагов у кобзаря в течение всей жизни стандартный:

Погибнеш, згинеш, Україно, Не стане знаку на землі. А ти пишалася колись В добрі і розкоші! Вкраїно! Мій любий краю неповинний! За що тебе Господь кара, Карає тяжко? За Богдана, Та за скаженого Петра, Та за панів отих поганих До краю нищить… Покара, Уб'є незримо і правдиво… (1859)

Враг номер один - москаль. Это слово в одних случаях означает русского солдата, в других - просто русского. Еще в 1838 году в поэме «Катерина» Шевченко создает отталкивающий образ москаля (т.е. русского офицера). В его отношении к обманутой героине и своему сыну нет ничего человеческого. Всякий доверяющий автору читатель должен согласиться: «москаль - це така гидота, що викликає лише огиду». Правда, встает вопрос: а можно ли автору во всем доверять? Ведь сама поэма посвящена москалю Василию Андреевичу Жуковскому, который принял участие в освобождении крепостного художника. К тому же сам Жуковский был внебрачным сыном русского офицера и пленной турчанки. И ничего: на произвол судьбы брошен не был, стал знаменитым поэтом и воспитателем наследника русского престола. Так что и москаль бывает разный.

Но только не для Кобзаря. У него это всегда - чудовище. От первых до последних стихов. В конце жизни он еще раз обратился к теме связи украинки с москалем:

Титарівна-Немирівна Гаптує хустину. Та колише московщеня, Малую дитину. Титарівна-Немирівна Людьми гордувала… А москаля-пройдисвіта Нищечком вітала! Титарівна-Немирівна… Почесного роду… Виглядає пройдисвіта, Москаля з походу. (1860)

«Московщеня» - это, конечно, «московське щеня», а «люди» уж понятно - не русские.

В 1839 году Шевченко пишет брату:

… Москалі чужі люди, Тяжко з ними жити Немає з ким поплакати, Ні поговорити.

В 1840 просит брата не писать ему по-русски: «щоб я хоч з твоїм письмом побалакав на чужій стороні язиком людським».

А в 1842 - земляку: «Переписав оце свою «Слепую» та й плачу над нею: який мене чорт спіткав і за який гріх, що я оце сповідаюся кацапам черствим кацапським словом. Лихо, брато-отамане, ей-богу, лихо!… Ми пропадаємо в оцьому проклятому Петері, щоб він замерз навіки.»

«Сновигаю по оцьому чортовому болоті та згадую нашу Україну… Спіткали мене прокляті кацапи так, що не знаю, як і випручаться.» (1843)

Москалики, що заздріли, То все очухрали. Могили вже розривають Та грошей шукають. (1845)

В этом же году, якобы от имени Псалмопевца, Кобзарь жалуется Богу:

… нині Покрив єси знову Срамотою свої люде, І вороги нові Розкрадають, як овець, нас І жеруть!… Без плати І без ціни оддав єси Ворогам проклятим; Покинув нас на сміх людям, В наругу сусідам… … Окрадені, замучені, В путах умираєм… И еще один «псалом»: … Вавілоня Дщере окаянна! Блаженний той, хто заплатить За твої кайдани! Блажен, блажен! Тебе, злая, В радості застане І розіб'є дітей твоїх О холодний камінь!