Читать «Боцман з «Тумана»» онлайн - страница 77

— Лежи, брат, лежи… Добрі справи… весь берег наші рознесли — чуєш?

— Значить, сім’ю вашу визволимо скоро?

— Мовчи, — швидко сказав Медведєв. — Тобі не можна говорити. Краще подумаємо, як тебе тепер на берег доставити. Тут служба наша закінчилася…

Саме в цей час катери з розвідниками капітана Людова разом лягли курсом на берег. Вони не брали участі в бою. Два маленькі кораблі ліниво погойдувалися на високих хвилях. Але тепер настав їхній час.

Був відплив — тихше билися біля скель океанські хвилі. Два «мисливці» влетіли у маленьку затоку, підійшли до скель, перекинули сходні на оголене мокре каміння. Сходні піднімалися і опускалися і розгойдувалися у темряві, але один за одним люди в плащ-палатках збігали на берег. Несли ручні кулемети, боєприпаси, великі ножиці-гострозубці.

Найпершою збігла з катера, посковзнулася на гладенькому камінні, але спритно втрималася на ногах невисока людина, теж закутана в плащ-палатку. З-під капюшона блиснули круглі окуляри.

— Обережно, товаришу капітан, — сказав кремезний розвідник, шанобливо підтримуючи Людова під лікоть. — Якщо ця штука об каміння ахне, залишиться від нас мокре місце.

Вона не вибухне, — спокійно відповів Людов. Під плащ-палаткою він ніс невеликий, але дуже важкий предмет. — Ця бомба розумна. Вона мовчатиме, поки ми їй не накажемо.

Уже всі розвідники вибралися на скелі. Катери відчалили від берега. Поки що висадка йшла добре, — їх не помітили, берегові батареї весь час вели бій з есмінцями.

Про все домовилися заздалегідь. Розвідники розділилися на два загони.

— Старшина, — сказав Людов, — насамперед пробираєтеся на електростанцію, вирубуєте струм. Берете «язика», дізнаєтесь, де знаходяться діти. В бій не вступайте, бій будемо вести ми, відвернемо на себе всю увагу охорони.

Загін старшини другої статті Суслова пішов у темряву. Розвідники видиралися на скелі. Над головами, креслячи високі дуги, проносилися корабельні снаряди! Гуркіт вибухів, багрова заграва залишалися збоку і позаду. Попереду притаїлася темрява.

— Вер да? — крикнув із темряви зляканий голос.

Розвідники мовчали, один безшумно поповз уперед.

— Вер… — голосніше почав вартовий і захлинувся.

Загін знову повз у темряву. Шипи дротяного загородження темніли над головами. Це був простий, не електрифікований дріт…

Несподівано застрочив з темряви кулемет. Стріляв квапливо, Гарячково, кулі брязкали по камінню. У відповідь застрочили кулемети розвідників. З обох боків, мов різноколірний пунктир, летіли трасуючі кулі. Все більше й більше кулеметів вступали в бій з обох боків…

Розвідники прорвалися на територію секретного заводу. То там, то там миготіли тьмяні смуги — жовте світло з навстіж розчинених дверей. Чорні квапливі тіні схоплювалися і припадали до каміння…

Нестерпно сліпуче світло ринуло раптом згори. На одній з найближчих вершин сяяла яскрава зірка, нишпорячи променем по навколишніх скелях. А другий голубий промінь простягнувся з іншої вершини, побіг по камінню.

— Бойові прожектори увімкнули, — крізь зуби сказав хтось, — тепер дадуть нам жару…

Прожектори освітили все: і дивовижні трикутні горби праворуч, і якісь химерні резервуари, і грузовики, що стояли серед скель. Як величезні щупальця, бігли промені по камінню і раптом завмерли, схрестившись на групі людей у плащ-палатках.