Читать «Корпорація ідіотів» онлайн - страница 15

Дитинство повністю нас обробляє, от як Данило-майстер каміння. «Що, не виходить, Данило-майстре, кам’яна квітка?» Коли я вперше побачив свою майбутню дружину, яка бігла до мого приятеля в квітчастому сарафані, босоніж, із двома смішними хвостиками, стягнутими стрічками, оздобленими дерев’яними кульками, я усвідомив, що ось до мене наближається жінка, з якою я ладен прожити своє доросле життя. Сам не знаю, чому я тоді так подумав? Що затьмарило мій мозок? Одне я пам’ятаю, наче все це відбулося вчора: ось вона з нами вітається, а в моїй голові посміхається мені двохвоста смішна сіроока Лариска всім своїм ротом без двох молочних зубів, показує язика, дражниться, приховує за спиною блакитну кулю, прикрашену яблуневим квітом…

Утім, усе вищевикладене є розповіддю про мій перший привід для гордощів, а в мене є ще й другий. Зараз ми якраз упритул до нього підходимо. Одного разу мене занесло до міста-героя Москви — на день народження мого приятеля, надзвичайно крутого хлопця, його ім’я немає ніякого сенсу згадувати на цих сторінках, тому що герой це прохідний. Щось на кшталт: «Їсти подано». Почув би він це — ніколи б не зрозумів, що це я про нього, ага. Туди я припхався без дружини, і не тому, що її забули запросити, такі люди, як мій приятель, мають кілька спеціально навчених помічників, які турбуються про те, що нагадують їм про урочистості, а також складають вичерпні списки запрошених. Річ у тому, що моя дружина ненавиділа подорожувати зі мною, надавала перевагу товариству своїх подруг та модних журналів — утім, я сприймав це дуже спокійно, бували часи, що я радів можливості подорожувати наодинці з собою. До чого він це веде? — спитаєте ви. Будьте терплячими, і вам воздасться. Отже, на цьому дні народження, який святкували саме так, як уміють святкувати на Русі люди, котрі ретельно рахують не тільки свої гроші, ще й чужа грошва не дає їм спокою, на кораблі, я здибав другий привід пишатися собою.

Справа полягала в тому, що на пароплав були запрошені найсучасніші (мабуть, від слова «сука», бо більшість із них були бабами та, перепрошую, — рідкісними стервами) естрадні митці. Це така російська мода: три обов’язкові компоненти будь-якого пристойного дня народження: цигани, ведмеді й естрадні співаки. Питва там було також досхочу. А вони вміли пити, ці естрадні баби, ще б пак! Якісне питво, ще й на дурняк, змушує наш шлунок вміщувати в себе все більше й більше літрів. Мені здається, що я вже розповідав, який я нівроку, хоча про таке зайвий раз шкода мовчати. Поталанило мені народитися гарним, розумним (а куди подінешся? Від правди очей не сховаєш!), а вже потім, завдяки моєму вельмишановному тестеві, стати й багатим. Хто перед таким встоїть? Хто, я питаю, встоїть перед таким шаленим красенем, ще й надершися дармового віскі?