Читать «Залишенець. Чорний ворон» онлайн - страница 69

Ми повели загін Дерези до Тікича, і я вже вкотре подивувався, як зухвалі, нахраписті горлорізи покірно ідуть на страту, коли будь-який спротив уже не дає жодного шансу, тоді як покора ще лишає примарну надію.

У лісі було тихо, а тут, на березі, дув холодний осінній вітер.

Я наказав карателям роззутися й роздягтися. Щулячись на шмалькому вітрі, вони роздягайся до споднів. І тут я й сам розгубився, коли раптом побачив, що мої братчики Момоти теж усі як один роздягаються.

— Виходь один на один, сучий тельбух! — гримнув найстарший брат Момот до Дерези, який у білих кальсонах, без люльки нічим не відрізнявся від решти перевертнів і намагався сховатися за їхніми спинами. — Виходь, подивимося, чия візьме!

Однак Дереза не пристав на Момотову пропозицію помірятися силами, він знав, що його карта бита, що якби раптом сталося диво і він подужав цього сільського бугая, то надії на порятунок було б ще менше.

І тоді найстарший брат Момот ухопив його за карк і поволік у річку, де вже при самому березі було їм по груди. Дереза і тут не опинався, лише коли залізний шатун занурив у воду його голову, він засмикався усім тілом, запручався руками й ногами, його шия у Момотовій п'ятірні стала твердою, як кістка, і минула добра хвилина, поки вона нарешті обм'якла. Пустивши бульби, Дереза розпружився й поволі пішов під воду, помандрував туди, де копошилися раки, а жаби згоряли від нетерпіння, кому б його дати цицьки.

Після того всі Момоти заворушилися, жваво запрацювали шатунами, — хапаючи «сучих тельбухів» за в'язи, по черзі тягли їх у воду й топили. Один якось вирвався, кинувся пливти на той берег, але малий Момот пірнув, ухопив його невідомо за що, і тут уже нам довелося похвилюватися, коли вони обоє надовго щезли під водою.

Решта братчиків шарпнулися було на допомогу, та найстарший брат Момот викинув їм упоперек руку: ані руш! Ми напружено вдивлялися в те місце, де з-під води на поверхню зринали бульби, я вже подумав собі, що даремно дозволив цю розвагу: а що, як хлопчина загине отак, ні сіло ні впало, у нас на очах, і тут боковим зором завважив, як щось зовсім голе-голісіньке стрибнуло в річку, майнувши чималим жеребчиком.

Це в нашого китайця Ході урвався терпець. Через якийсь час на поверхню вихопилася голова найменшого Момота, який жадібно, з гиком, хапав ротом повітря, а трохи згодом поволі виринула і голова з косичкою. Третьої довбешки не було.

Коли вони вийшли на берег, я побачив, що в малого Момота все тіло здряпане нігтями, навіть на шиї червоніла пасмуга, а Ході хоч би що — лише мокра косичка прилипла до потилиці.

— Купася халясо, — сказав він, натягуючи штани.

Братчики Момоти, мокрі, сині від холоду, дивилися на «сліпого» Ходю з цікавістю і добродушною підозрою.

— Ну то як? — спитав найстарший брат. — Приймаєте нас до себе?

— Скидайте і викручуйте підштаники, — сказав я. — Якщо вже йдете з нами, то соромитися нема чого.