Читать «Залишенець. Чорний ворон» онлайн - страница 190
Василь Шкляр
У дубині їх зустрів почет із дев'яти козаків.
Переглянувши посвідки «гостей», отаман заяснів лицем — риба попалася чималенька. Він допитав їх поодинці. Гладун виявився першим заступником голови окружного виконкому Федором Івановичем Касатоновим. Розповів, що родом він із Смоленщини, а в Україну його послали для зміцнення совєтської влади. Тут він нічого поганого не зробив, не вбив і мухи.
Підіймав сільське господарство. Ось і тепер їхав до Жаботина організовувати весняну посівну кампанію. Якщо його відпустять, він одразу комісується за станом здоров'я, поїде на свою Смоленщину, і тут ноги його більше не буде.
— По тобі не скажеш, що ти слабий, — похитав головою Ворон. — Френч он тріщить по швах. Пику на нашому салі од'їв?
— Я сала нє єм, — сказав гладун. — У мєня ат нєво ізжога.
— Виходить, що наше сало ще й винне, — зітхнув Ворон.
— Ви жє мєня нє растрєляєтє? Я вєдь что… я мірний чєловєк… занімался сєльскім хазяйством. Я люблю Украіну…
— А Росію ти любиш? — спитав Ворон.
— Ну… как жє, канєшно. Сразу уєду, єслі атпустітє. Ви жє меня атпустітє?
— Це вирішить Вовкулака.
Вовкулака, не зводячи очей з Касатонова, ковтнув слину. Він уже прикидав собі, як і кого посилатиме в «земельний комітет».
«Погонич» у плащику-пильовику на прізвище Самохін був діловодом того ж таки виконкому і також «підіймав» сільське господарство. Тобто вигрібав хліб у селян. Він теж почав було з того, що не з власної волі лишився тут після демобілізації, але Ворон його перебив:
— Краще скажи, хто оця баришня, яка з вами?
— Как кто? Уполномочєний ґепеу, разве нє відно?
— Видно. Але мені цікаво, чим тепер у чека займаються жінки?
— Чєсно? — Самохін напустив на себе презирливу міну. — Савокупляются с бальшім начальством. Асобєнно прієжжім.
— І ця теж?
— Штатная блядь. Ето у ніх тєпєрь називається аґєнтурной работой. Ви мєня панімаєтє? Только ето мєжду намі, — сказав Самохін так довірливо, що Вовкулака ледве не поперхнувся слиною. Діловод досі не усвідомив, що для нього це вже не має значення — між нами чи між усіма.
Але щодо «баришні» він не брехав. Навіть до отамана вона підійшла з таким вихилясом, хоч бери і клич хлопців на допомогу. Її посвідка в шовкових палітурках пахла парфумами і потверджувала, що перед вами уповноважений Кам'янського ґепеу Ада Михайлівна Лібчик.
— Толька я сразу хачу вас прєдупрєдіть, — грайливо сказала вона. — К атдєлу па барьбє с бандітізмом я нє імєю ні малєйшєво атношєнія. Мнє дажє нравятся лєсниє рицарі. Ето так рамантічно.
— А для чого ти їхала в Жаботин?
— Праґулятся. Касатік меня пріґласіл падишать свєжім воздухом.
— Касатік — це Касатонов? — здогадався Ворон.
— Ну нє Самохін же.
— То як? Подихала?
— Ето ужасно. Я жє вам нє мужчіна, чтоби са мной так абращаться.
— Чому ж вдяглася по-чоловічому?