Читать «Останній берег» онлайн - страница 117

— Хочу.

Коб підійшов ближче. У нього не було очей, але рухався він упевнено й легко, вочевидь, добре уявляючи, де стоять Гед з Ареном, і остерігаючись їх, хоча в бік юнака Коб жодного разу навіть не повернувся. Мабуть, він вдавався до якоїсь особливої магії, завдяки якій, скажімо, могли бачити й чути його безтілесні посланці, — в усякому разі, Коб чудово орієнтувався в темряві, хоча й був позбавлений справжнього зору.

— Я жив на Пельні, — почав він, звертаючись до Геда, — після того, як ти, бундючний чаклуне, вирішив, що, зганьбивши мене, зламав мій дух. О, ти й справді дав мені добрий урок, але зовсім не той, на який сподівався! Я тоді сказав собі: тепер я бачив смерть, і я її не хочу. Нехай уся ця дурна природа йде своїм недолугим шляхом, але я — людина, найвище досягнення природи, навіть вище, ніж вона сама. Я не піду шляхом смерті і залишуся тим, ким був досі! Відтак я знову взявся студіювати твори Пельнських мудреців, але знайшов там лише натяки і поверхові згадки про те, що мене цікавило. Тож я, по суті, перекроїв їх на свій лад і склав нове заклинання — наймогутніше з-поміж заклять, які будь-коли існували у Всесвіті! Наймогутніше й останнє!

— Але, промовивши це закляття, ти сконав...

— Так! Я помер! Мені тоді вистачило духу піти в небуття і знайти те, що нікому з вас, боягузів, відшукати не вдалося, — дорогу з Потойбіччя у світ живих. Я відчинив двері, які були замкнені від початку часів. І тепер я вільно приходжу у країну темряви і вільно повертаюся у світ живих. Я, єдина людина в історії людства, став Повелителем Двох Світів. І знайдені мною двері відчиняються не тільки тут, а й у душах живих людей, у найпотаємніших куточках буття, у таких глибинах, де всі ми рівні перед Великою Пітьмою. Люди розуміють це і приходять до мене. І душі мертвих мусять являтися на мій поклик, бо я анітрохи не втратив чарівної сили живого мага: якщо я наказую, вони всі вирушають до кам'яної стіни — геть усі: душі великих володарів, і чаклунів, і гордих жінок!.. Зі смерті — в життя; і навпаки, з життя — у смерть. За моїм наказом! Всі мусять коритися мені, і живі, й мертві, мені — єдиному володареві, котрий помер, але залишився живим!

— І де ж вони зустрічаються з тобою, Кобе? Де вони можуть тебе знайти?

— Поміж двох світів.

— Але ж це не життя і не смерть. Що таке, по-твоєму, життя?

— Влада.

— А що таке любов?

— Влада, — важко повторив сліпець, знизавши плечима.

— А що таке світло?

— Пітьма!

— Назви своє ім'я!

— Я не маю імені.

— У цій країні ніхто не приховує свого Істинного імені...

— Тоді назви мені своє!

— Моє ім'я Гед. А твоє?

Сліпець трохи повагався і сказав:

— Коб. Павук.

— Це тільки прізвисько, а де ж твоє ім'я, твоє Істинне ім'я? Де твоя справжня суть? Чи не залишилася вона на Пельні, коли ти помер? Ти надто багато не пам'ятаєш, Повелителю Двох Світів. Ти забув, що таке світло, любов, Істинне ім'я...

— Зате тепер я знаю твоє Ім'я, а отже, маю владу над тобою, чаклуне Геде! І що тобі з того, що колись ти був Архімагом?