Читать «Старий і море» онлайн - страница 44

Коло човна стояло багато рибалок, роздивляючись на те, що було припнуте до борту, а один, підкотивши холоші штанів, зайшов у воду й вимірював кістяк довгою мотузкою.

— Як він там? — гукнув до хлопця знизу хтось із рибалок.

— Спить! — гукнув у відповідь хлопець. Він анітрохи не соромився своїх сліз.— Хай ніхто його не турбує.

— Вісімнадцять футів від носа до хвоста,— гукнув йому той рибалка, що вимірював кістяк.

— Так я й думав,— сказав хлопець.

Він пішов на «Терасу» й попросив бляшанку кави.

— Тільки гарячої і щоб багато молока та цукру.

— Дати ще чогось?

— Ні. Потім. Я побачу, що він зможе їсти.

— Ото була рибина,— сказав господар.— Такої тут ще ніхто не бачив. Та й ті дві, що ти зловив учора, теж добренні.

— Хай їм чорт,— мовив хлопець і знов заплакав.

— Може, вип'єш чогось? — спитав господар.

— Ні,— відповів хлопець.— Скажіть їм, щоб не турбували Сантьяго. Я ще потім прийду.

— Передай йому, що мені дуже жаль.

— Дякую,— мовив хлопець.

Він одніс гарячу бляшанку з кавою до хатини старого і сидів біля ліжка, аж поки той прокинувся. Перед тим він був уже раз начебто почав прокидатися. Але потім знов поринув у важкий сон, і хлопець пішов до сусідів через дорогу позичити трохи дров, щоб зігріти вихололу каву.

Нарешті старий прокинувся.

— Не підводься,— сказав йому хлопець.— Ось на випий.— І налив кави у склянку.

Старий узяв каву і випив.

— Вони здолали мене, Маноліне,— мовив він.— Таки здолали.

— Не вона ж тебе здолала. Не рибина.

— Ні. Твоя правда. То було потім.

— За човном і снастю наглядає Педріко. Що ти думаєш робити з головою?

— Нехай Педріко розрубає її на принаду в сіті.

— А меч куди?

— Візьми собі, коли хочеш.

— Хочу,— сказав хлопець.— А тепер нам треба поміркувати, що будем діяти далі.

— Мене розшукували?

— Авжеж. Берегова охорона й літаки.

— Океан величезний, а човен малий, де там його побачити,— сказав старий. Він подумав, як приємно розмовляти з кимось іншим, а не тільки з самим собою і з морем.— Мені бракувало тебе,— мовив він.— Що ти зловив?

— Першого дня одну. І другого одну, а вчора дві.

— Дуже добре.

— Тепер ми знов будемо рибалити разом.

— Ні. Я безталанний. Геть безталанний став.

— К бісу той талан,— сказав хлопець.— Зі мною тобі таланитиме.

— А що скажуть у тебе вдома?

— То байдуже. Я ж привіз їм учора дві рибини. А тепер знов буду з тобою, бо мені ще багато чого треба навчитися.

— Треба нам розжитись на добрі ості й завжди мати їх у човні. Гостряк можна зробити з ресори від старого «форда». В Гуанабако нам виточать. Він має бути гострий, але не надто загартований, щоб не вломився. Мій ніж зламався.

— Я дістану тобі новий ніж і віддам обточити ресору. Скільки ще днів бурхатиме вітер?

— Днів зо три. А може, й більше.

— Я встигну все зробити,— сказав хлопець.— А ти лікуй свої руки, діду.

— Я знаю, як дати їм раду. Та сьогодні вночі я відхаркнув чимось чудним і відчув, як у мене в грудях наче луснуло.