Читать «Старий і море» онлайн - страница 4
Ернест Хемінгуей
— Ти тільки не застудися, діду,— сказав хлопець.— Не забувай, що вже вересень.
— Місяць великої риби,— мовив старий.— Це тобі не травень, коли хто хочеш рибалка.
— Ну, я йду по сардини,— сказав хлопець.
Коли він повернувся, сонце вже зайшло, а старий спав на своєму стільці. Хлопець зняв з ліжка стару солдатську ковдру й накинув йому на плечі поверх спинки стільця.
То були дивовижні плечі — і досі ще могутні, хоч які й старі,— і шия теж іще міцна, і тепер, коли старий спав, схиливши,голову на груди, зморшки на потилиці вирізнялися не так чітко. Сорочка на ньому була така сама латана-перелатана, як і вітрило, й латки, нерівно повицвітавши на сонці, рябіли різними кольорами. А от обличчя було таки дуже старе і з заплющеними очима видавалося зовсім безживним. Газета лежала в нього на колінах, і рука, впавши на неї, не давала вечірньому вітрові здути її геть. Ноги старого були босі.
Хлопець не став його будити й пішов собі, а коли повернувся, старий ще спав.
— Прокинься, діду,— мовив хлопець і поклав руку йому на коліно.
Старий розплющив очі і якусь хвилю повертався десь ген іздалеку. Потім усміхнувся.
— Що це ти приніс? — запитав він хлопця.
— Вечерю,— відповів той.— Зараз будемо їсти.
— Мені не дуже хочеться.
— Треба. Не може людина цілий день рибалити й нічого не їсти.
— Я можу,— сказав старий, підводячись. Він узяв газету й згорнув її. Тоді почав згортати ковдру.
— Накинь ковдру на плечі,— сказав хлопець.— Поки я живий, ти не будеш рибалити голодний.
— Тоді живи довго й бережи себе,— сказав старий.— Що ми маємо їсти?
— Чорні боби, рис, смажені банани й печеню.
Хлопець приніс вечерю з «Тераси» у подвійному металевому судку. В кишені у нього були два прибори — ножі, виделки й ложки,— загорнуті кожен окремо у паперову серветку.
— Де це ти взяв?
— Мартін дав. Господар «Тераси».
— Треба йому подякувати.
— Я вже подякував,— сказав хлопець.— Тобі нема чого турбуватися цим.
— Дам йому почеревину з великої риби,— сказав старий.— Він же не вперше отак нас виручає?
— Та не вперше.
— Тоді треба буде дати йому щось іще, крім почеревини. Он як він про нас піклується.
— Ще й дві пляшки пива прислав.
— Я білыпе люблю пиво в бляшанках.
— Знаю. Але сьогодні пляшкове. Пляшки я віднесу назад.
— Ти добрий хлопчина,— сказав старий.— Ну, то будемо їсти?
— Я ж тобі весь час про це кажу,— лагідно мовив хлопець. — Тим-то й не відкривав судка, поки ти не готовий.
— Уже готовий,— сказав старий.— Мені тільки треба було вмитися.
«Де ж би ти вмився?» — подумав хлопець. Воду в селищі брали за дві вулиці звідти. «Треба подбати, щоб у нього завжди була вода,— подумав хлопець,— і мило, і добрий рушник. Чого я такий нетямкий? Треба дістати йому нову сорочку, теплу куртку на зиму, якесь взуття і ще одну ковдру».
— Печеня чудова — мовив старий.
— Розкажи мені про бейсбол,— попросив хлопець.
— В американській лізі попереду «Янкі», як я й казав,— потішено мовив старий.
— Сьогодні вони програли,— заперечив хлопець.
— То нічого не важить. Великий Ді Маджо знову розігрався.