Читать «Гробниці Атуану» онлайн - страница 74

Урсула Ле Ґуїн

Одним швидким рухом дівчина спритно вихопила у Геда з-за пояса залізний кинджал, який сама ж йому і дала. Маг ворухнувся, але за мить знову застиг непорушно, наче статуя, загорнута у плащ.

Вигострене з одного боку лезо кинджала мало чотири вершки завдовжки. Крихітний запоясник був зменшеною копією жертовного ножа — жриця Гробниць носила його за поясом, плетеним із кінського волосу, разом із в'язкою ключів та різними брязкальцями, про призначення яких іноді навіть не мала гадки. Досі Тенар іще не мала нагоди пустити кинджал у хід, хіба що якось, напередодні молодика танцюючи перед Троном, вона підкидала ніж угору і ловила його однією рукою. Їй подобався цей нестримний танок. Дівчина танцювала без музичного супроводу і тупіт її босих ніг відлунював під стелею Тронної Зали. Тенар не раз до крові різала собі пальці, намагаючись опанувати кинджал, і зрештою навчилася безпомильно ловити руків'я ножа. Куце лезо було досить гострим, аби до кістки розкраяти палець чи перерізати сонну артерію. Вона б і далі служила своїм володарям, байдуже, що вони зрадили та прокляли її. Безіменні піднімуть її руку і скерують в останньому діянні пітьми. Вони приймуть цю жертву...

Сховавши руку з кинджалом за спину, Тенар обернулася до Геда. Аж раптом він поволі підвів голову і втупився в неї. То був зболений погляд людини, яка пройшла довгий шлях і бачила не одне страхіття. Він не зводив з дівчини очей, і що чіткіше розбирав її риси, то більше прояснявся на виду.

— Тенар, — озвався він нарешті, ніби вітаючись, а тоді торкнувся срібної каблучки на її зап'ястку. Здавалося, він заспокоює себе, переконуючись, що перед ним — не мана. Гед не звернув уваги на ніж у руці дівчини. Погляд його ковзнув поверх хвиль, що билися об скелі, і за якусь мить він через силу промовив:

— Час... Час вирушати в дорогу!

Він заговорив, і її лють вщухла. Дівчина зніяковіла.

— Безіменні — це твоє минуле, Тенар. Тепер ти вільна людина, — сказав Гед і з несподіваною спритністю схопився на ноги. Випроставшись, він підперезав свій плащ. — Допоможи-но мені зіпхати човен на воду. Ось так. Нумо, ще раз... Досить! А тепер будь готова сісти на борт, щойно я скажу. Еге! Та тут доволі норовиста місцина... Ну ж бо! Стрибай!

Гед ускочив у човен слідом за Тенар і встиг упіймати її за руку, коли дівчина мало не впала, втративши рівновагу. Він посадив її на лаву, а сам, широко розставивши ноги, взявся за весло і повів човен на плесо відпливу, поміж каменями, що випиналися з води, повз укрите клаптями піни узбережжя — ген-ген, у безкрає море.