Читать «Гробниці Атуану» онлайн - страница 71

— Що це? — запитала дівчина, і Гед відповів: — Море.

А потім Тенар побачила інше диво, яке, може, і не було таким величним, однак вражало не менше. Вони саме вийшли на дорогу і невдовзі дісталися до сільця, що тяглося вздовж шляху. Зрозумівши, що тут їх можуть помітити, Тенар занепокоєно обернулася до супутника. Обернулася — і не побачила його. Поруч із нею ступав інший чоловік — білошкірий, безбородий, але вбраний і взутий, як Гед. Незнайомець поглянув на дівчину, і вона зауважила, що в нього блакитні очі. Він підморгнув їй.

— Як гадаєш, зумію я їх обдурити? — поцікавився чоловік. — Як тобі твоя одежина?

Тенар оглянула себе. Тепер вона скидалася на селянку: руда плахта, мишаста камізелька, а на плечах — червона вовняна хустка.

— Овва! — отетеріла дівчина. — Але ж ти Гед, чи ні?

Вона назвала Геда на ім'я — і побачила його насправжки: пошрамоване смагляве обличчя, чорні очі. Ніби й Гед, і не Гед, бо обличчя біле, як сметана.

— Не називай мене істинним ім'ям прилюдно! Запам'ятай: ми — брат і сестра, йдемо з Тенакбаха... Чує моє серце: щойно побачу добру людину, як почну канючити щось на вечерю!

Гед узяв Тенар під руку, і вони ввійшли в село...

Подорожани покинули гостинних селян наступного ранку, чудово виспавшись і досхочу попоївши.

— І часто магам доводиться отак жебрати? — спитала Тенар, коли вони йшли повз пасовище, яким лінькувато вешталися кози.

— Чому це тебе цікавить?

— Та здається, що тобі не первина... Надто вже ти вправний!

— Ну, може, й так. Якщо ти вважаєш це жебрацтвом, то я все життя тільки те й робив, що жебрав. Ти ж знаєш, майна у чаклуна небагато, а в дорогу я взагалі не беру нічого, крім своєї патериці та одягу, який на мені. Одначе більшість людей радо гостять чаклунів! Та й у боргу ми рідко залишаємося.

— Що ти маєш на увазі?

— Ну, взяти хоча б оту жінку в селі. Я вилікував її кіз.

— А що, вони хворіли?

— Вим'я набрякло. Я ж сам пас кіз, коли був хлопчиськом.

— Ти сказав їй про те, що зцілив їх?

— А ти б сказала?

Трохи помовчавши, Тенар відповіла:

— Я бачу, твоя магія годиться не лише для великих справ.

— Гостинність, — відказав Гед, — то дуже важлива річ. Може, й справді досить було просто подякувати. Але мені стало шкода кіз.

Опівдні вони дісталися до великого міста. Воно було збудоване з випаленої цегли й оточене зубчастим карґадським муром із чотирма сторожовими вежами та єдиною брамою, крізь яку чабани саме проганяли отару овець. За стіною височіли криті червоною черепицею дахи. Браму стерегло двоє вояків у шоломах, прикрашених червоним пір'ям. Тенар уже бачила такі шоломи раніше, коли посланці Богокороля раз на рік приводили до Гробниць жертовних рабів або приносили гроші й інші дари. Тенар поділилася з Гедом своїми спогадами, коли вони проходили повз стіну.

— Я теж їх бачив, ще в дитинстві, — відповів чаклун. — Вони припливали на Ґонт. Напали на моє село, хотіли зрівняти його з землею. Але ми їх прогнали! Потім було побоїще у гирлі Ара, на узбережжі моря. Тоді загинуло багато людей — сотні, можливо, тисячі... Але тепер, коли ми віднайшли Втрачену Руну, ворожнечі між Карґадом і Внутрішніми землями буде покладено край!