Читать «Гробниці Атуану» онлайн - страница 26

— Щоправда, тут зберігається лише половина того амулета, — зауважила Косіль. — А другий уламок загубився назавжди...

— Як це "загубився"? — не второпала Арха.

— Та половина, яку тримав Інтатін, зберігається у Скарбниці. Натомість друга частина оберега залишилася в руці мага. Перш ніж утекти з Авабата, Ерет-Акбе віддав той уламок одному з бунтівних королів — Торегові Хупунському. Я не знаю, навіщо він це зробив...

— Щоби посіяти розбрат, — пояснила Косіль. — Небавом Торегові нащадки знову повстали супроти правлячого дому Тарбів, повернувши зброю проти першого Богокороля. Для них він, бачте, не був ані богом, ані королем! Кляте туманувате поріддя! Утім, нікого з них уже давно немає серед живих...

Тар кивнула.

— Батько теперішнього Богокороля покарав заколотників. Він знищив рід Хупунів, а їхні замки зрівняв із землею. Із бунтівниками було покінчено, але також безслідно зник і уламок, який Хупуни отримали від Ерет-Акбе. Ніхто не знає, що сталося з реліквією...

— Я гадаю, — вставила Косіль, — що її просто викинули, як непотріб. Кажуть, що та каблучка Ерет-Акбе зовсім не схожа на коштовність. Хай поб'є її грім, а разом з нею і всіх чарівників! — сказала Косіль і плюнула у вогонь.

— А ти бачила той уламок оберега, що належить Гробницям? — запитала Арха у Тар.

Жриця заперечно похитала головою.

— Ні, адже до Скарбниці не можна заходити нікому, крім Верховної Жриці. Хтозна, можливо, ця каблучка — найдорожчий скарб Гробниць. Як на мене, то так воно і є. Адже Внутрішні землі століттями посилали сюди своїх злодіїв і магів, і жодного з них не зацікавили ні золото, ні самоцвіти — всі вони шукали тільки цей уславлений уламок. Відтоді, як не стало Ерет-Акбе й Інтатіна, минуло бозна-скільки років, а поза тим про каблучку пам'ятають й досі — і у нас, і на заході. З плином часу більшість речей відходить у небуття, і лише найважливіші залишаються у людській пам'яті...

Трохи поміркувавши, Арха сказала:

— Ті грабіжники мали бути або неабиякими сміливцями, або цілковитими йолопами, щоб отак наражатися на небезпеку. Невже вони не боялися Безіменних?