Читать «Ловці перлів» онлайн - страница 12

Він був у резиденції чимось на зразок управителя, пив шербет, їв медові коржі, а всі інші невільники тремтіли, зачувши його писклявий голос. Як і Саїд, Башир понад усе любив перли.

Коли Башир завів гостей на внутрішнє подвір'я, Алі Саїд удостоїв їх лише тим, що мовчки підняв голову. І нахуда з серінджем вклонилися й привітали його, торкнувшись пальцями чола, серця й вуст. Тільки тоді Саїд дав знак, щоб вони сіли на подушках навпроти нього. Але все ще панувала тиша, бо не годиться, щоб нижчі починали розмову, так само, як не годиться, щоб вельможа виявив свою цікавість чи нетерпіння. Аж по тому, як нахуда та серіндж випили по філіжанці Йєменської кави, Саїд розтулив уста, щоб почати розмову, і показав зуби, гострі та білі наче ікла хижака.

Розмова була довгою, бо велася манівцями. Не личить гостям стріляти словами, наче стрілами, просто в ціль: а то ще господар подумає, ніби їм дорога лише їхня справа, а не його особа. Отож гості разом з господарем курили наргіле, й здавалося, ніби час зупинився. Безмежний спокій панував у Саїдовій оселі, лише водограй плюскотів, поширюючи навколо прохолоду.

Нарешті Алі Саїд відклав мундштук свого наргіле й спитав про наслідки ловів.

Вони всміхнулися.

Саїд підвівся й повів їх у будинок.

4

Коли Володар перлів побачив Ауссину знахідку, обличчя в нього скам'яніло, й тільки ніздрі ледь затріпотіли. Він узяв перлину й, розглядаючи її примруженими очима, тримав якусь мить у пальцях, ніби обмацував чи зважував її. У сутінках кімнати перлина сяяла, наче сама випромінювала світло.

Потім Саїд підвівся і підійшов з перлиною до вікна, обмацуючи її не лише пальцями, а й очима, Він відгорнув полу халата, дістав з внутрішньої кишені лупу і з виглядом знавця почав досліджувати знахідку. Цієї миті він був схожий на ювеліра.

— Це справжня красуня, Саїде, — прохопився серіндж.

Алі Саїд знизав плечима.

— Вона у вас тільки одна? — запитав він, мнучи перлину пальцями, наче хлібну кульку.

— Ти сам знаєш, о Саїде, що аллах дарує щастя лише по краплині,—сказав хаджі Шере з усмішкою, але очі його шалено забігали.

Саїд не відповів, узяв з полички терези. І тепер, ретельно зважуючи перлину, він був схожий на аптекаря.

— Вона коштує сорок фунтів, але я вам дам п'ятдесят, — проказав він згодом.

Серіндж густо почервонів.

Хаджі Шере знов спробував усміхнутися.

— Ти жартуєш зі своїми слугами, Саїде, — простогнав він. — Хай буде так. Але якби ти відтяв мені руку, то це був би менш жорстокий жарт.

— Руку відгинають злодіям, — сказав Алі Саїд сухо і загорнув перлину у червону ганчірку.

— Ціна цій перлині сто двадцять фунтів! — заволав серіндж. — Вона зелена, але з часом побілішає!

Алі Саїд усміхнувся. Він краще, ніж хто інший, знав, що морська вода змінює колір перлів, і тільки повітря повертає їм справжній відтінок: зеленаві перлини на повітрі згодом білішають, білі—жовтішають. Він усміхнувсь і сховав ганчірку з перлиною за пояс.

— Перлини, як і людей, можна пізнати лише з часом, — сказав він замислено. — Бувають перлини з прихованою хворобою… Я даю вам шістдесят фунтів. А коли прийдете згодом, то я вже знатиму, що це за перлина. Тоді, може…