Читать «Незвичайні пригоди експедиції Барсака» онлайн - страница 138

Інше?..

— Так… Ти була ще зовсім мала, коли він нас покинув, і не можеш його пізнати, але ти не раз чула про нього. У твоєї матері, коли вона виходила заміж за нашого батька, був син. Ця людина — Вільям Ферней, твій брат!

Це відкриття справило протилежне враження на двох інших учасників сцени. В той час, як Джейн заніміла, безсило опустивши руку, Вільям Ферней — залишимо за ним відтепер його справжнє ім’я — став знову самовпевнений. Він немов одразу протверезився. Розправивши плечі і випроставшись, він втупив у Джейн і Льюїса погляд, сповнений ненависті і невблаганної жорстокості.

— А! То ви Джейн Бакстон!.. — просичав він. І повторив ще раз, скрегочучи зубами: — А! То ви Джейн Бакстон!..

І зненацька лихі почуття, що переповняли його, прорвалися зливою слів; він говорив хутко, глухим голосом, не встигаючи вимовляти слова, уривчастими фразами, груди його важко здіймалися, а в очах палало божевіллям

— Чудово!.. Ні, справді, це просто чудово!.. Ах, так, ви були під Кубо!.. Так, це я його вбив… вашого брата Джорджа… красуня Джорджа… яким так пишалася сім’я Бакстонів!.. Я вбив його навіть двічі… спершу душу… потім тіло… А тепер я маю вас обох… ви в моїй владі… під моїм каблуком! Ви мої!.. Я можу зробити з вами що завгодно!..

З його горлянки вилітали майже незрозумілі слова. Він затинався, п’яний від радощів, він торжествував.

— Тільки подумати: одного я взяв, а друга сама прийшла до мене!.. Сміхота!..

Він ступив на крок ближче; Джейн і Льюїс, що тримали одне одного в обіймах, не поворухнулись, і він схилився до них:

— Видумаєте, що знаєте дуже багато? Ви нічого не знаєте… Але я вам все розповім… Все!.. З приємністю!.. Ага, він вигнав мене, ваш батько!.. Нехай тепер радіє!.. Мені бракує ще тільки одного… Я хочу, щоб він дізнався… перед смертю… чия рука завдала йому удари… Ця рука… ось вона… моя!

Він підступив ще ближче. Він майже торкався тепер брата і сестри, жахаючи їх цим приступом несамовитої люті.

— Ага, мене вигнали!.. Нащо мені були ті жалюгідні кошти, які мені пропонували?.. Мені потрібне золото, багато залота, цілі гори!.. І я здобув його… лопатами, купами… без вас… сам один!.. Як?.. Ха-ха!.. Люди, подібні до вас, звуть це злочинами… Я крав… убивав… усе… всі злочини!.. Ха-ха!..

Але золото — це ще не все для мене… Сильніша над усе була ненависть до вас… усіх… до мерзенної сім’ї Гленорів!.. От чому я приїхав до Африки. Я никав навколо загону Джорджа Бакстона… З’явився до нього… розіграв комедію… каяття… докори сумління… Брехав… прикидався… Воєнні хитрощі, непогано, так?.. Йолоп попався… Розкрив обійми… Я ділив з ним намет… Їв за одним столом… Ха-ха! Я добре скористався з його безглуздої довірливості!.. Щодня трохи порошку в його страви… Якого порошку?.. Хіба вам не однаково? Опіум… гашиш… або ще що-небудь… це моя справа… Шукайте Джорджа Бакстона!.. Дитина… мале дитя…

Начальник?.. Я!.. Відтоді — які подвиги!.. У всіх газетах повнісінько!.. Джордж Бакстон божевільний… Джордж Бакстон убивця… Джордж Бакстон зрадник… тільки про це й мови… Ох, і сміявся ж я згодом, читаючи всі ці тиради!.. Далі, далі! Одного дня прийшли солдати… Джордж Бакстон мертвий, добре… збезчещений — ще краще… Я вбив його, щоб він мовчав…