Читать «Незвичайні пригоди експедиції Барсака» онлайн - страница 125

— Ось ще один! — скрикнув раптом хтось з робітників.

Марсель Камаре наблизився. Між камінням справді показалася нога людини. За кілька хвилин відкопали все тіло. Це був білий середнього віку, з плечем, розчавленим уламком даху.

Доктор Шатонней схилився над ним і сказав:

— Він живий!

Пораненого витягли з-під уламків і віднесли до Камаре, де доктор заходився його перев’язувати. Вирішили допитати його завтра, якщо він матиме сили говорити. Розчистка уламків закінчувалась. Було вже ясно, що людей під руїнами більше немає, а тому Марсель Камаре наказав робітникам кидати роботу і йти відпочивати. Інженер і його гості також попрямували через сад до себе.

Зробивши кілька кроків, Амедей Флоранс раптом спинився і спитав Камаре:

— Що ж ми тепер будемо робити без планера?

— Збудуємо новий.

— А матеріали у вас є? — поцікавився Барсак.

— Повністю.

— Скільки часу вам на це потрібно?

— Два місяці.

— Гм! — тільки й вимовив Флоранс і рушив далі в глибокій задумі.

Два місяці! А харчів лишалось на два тижні.

X. ІДЕЯ ФЛОРАНСА

Який несхожий на вчорашній був цей день 13 квітня! Мало хто з обложених стулив повіки в останні години ночі. У всіх одне було на думці — як вийти із тяжкого становища, і ніхто не міг нічого придумати. Навіть Камаре почував свою безпорадність. Він не бачив іншого виходу, крім спорудження нового планера. Та було б справжнім самообманом покладати надії на машину, будівництво якої потребувало двох довгих місяців, в той час як харчів лишилося щонайбільше на два тижні.

До того ж після старанної перевірки з’ясувалося, що наявних запасів і городини, яка дозрівала, могло вистачити тільки днів на дев’ять або десять. Це означало, що ще до закінчення квітня неминуче почнеться голод. Щоб по можливості відтягти цю страшну мить, вирішили одразу обмежити норми споживання, — захід, який не міг врятувати обложених, але так би мовити розтягував їхню агонію.

Покінчивши з цим і розпорядившися роботами по спорудженню нового планера, Марсель Камаре, після сніданку, цього разу дуже скромного, в супроводі своїх гостей відвідав пораненого. Доктор Шатонней завірив, що той в стані витримати допит.

— Хто ви такий? Як вас звуть? — спитав Камаре.

— Фергус Давід.

— Це два імені, зауважив Камаре. — А справжнє ім’я і прізвище?

— Даніель Фран.

— Національність?

— Англієць.

— Ваше становище в Блекленді?

— Радник.

— Радник?.. — не зрозумів Камаре.

Видно було, що Франа це здивувало, але він все ж пояснив:

— Так називають тих, хто управляє разом з Кіллером.

— Давно ви тут?

— З самого початку.

— Ви знали Кіллера раніше?

— Так.

— Де ви з ним познайомилися?

— У загоні Бакстона.

Почувши ці слова, Джейн здригнулася. Доля посилала їй нового свідка.

— У загоні Бакстона?.. — повторив Камаре. — Чому ж я вас не пригадую?

— Мабуть, я дуже змінився, — розсудив Фран філософічно. — Я ж там був з вами разом, пане Камаре.

Джейн більше не могла витримати і втрутилась.

— Ви були в загоні Бакстона, коли туди приїхав Гаррі Кіллер? — спитала вона.

— Так.

— Чому капітан Бакстон так легко прийняв його в загін?

— Не знаю.

— Чи правда, що з того дня, як Кіллер вступив у загін, він фактично став його начальником?