Читать «На каравелі "Улюбленець Нептуна"» онлайн - страница 93
Веніамін Юхимович Росін
Розділ двадцять сьомий
Дракон
— Рятуйте! Допоможіть! — волав астролог й, не добігши кілька кроків до гурту, що оточив Альфонсо, як підкошений, звалився на палубу.
Увага всіх зосередилась на Гуго. Луїс і Габріель підбігли до нього, підняли й посадили на бочку. Розтерзаний вигляд алхіміка вразив усіх. Капітан підійшов і збентежено запитав:
— Що сталося з тобою?
— Води, води, — ледве повертаючи язик, прошелестів Гуго.
Альфонсо подав йому мідний коряк з водою. Тремтячими руками астролог взяв його і, ляскаючи зубами, жадібно спорожнив.
— Хто тебе так побив? — жахнувся боцман.
— Ви тільки погляньте, гулі які! — сплеснув руками Луїс.
Тим часом Гуго спостерігши, що співчуття матросів завойовано, повільно, ніби з останніх сил, стогнучи й важко відсапуючись після кожного слова, став розповідати:
— Всю ніч… я не спав… під ранок скінчив… ох, постривайте, дайте води… скінчив роботу… перший зливок… чудового золота… найвищої проби… був готовий… Ой-ой-ой, голова розколюється!..
— Ну, що таке? Розповідай швидше, — не витримав конопатник.
— Чого причепився? Не бачиш, в якому людина стані? — обурився Габріель.
— Тільки-но я зібрався… доповісти… показати зливок… ох-ох-ох…
— Де зливок?! Що з ним?! — з тривогою вигукнув капітан. — Кажи мерщій, старий йолопе, не тягни за душу.
— Ой-ой-ой, зараз, зараз… — схопившись за поперек, мовив Гуго і замовк, опустивши голову.
— Він знепритомнів! — вигукнув Доменіко.
— Бідний Гуго, — співчутливо сказав Педро.
— Хуан, дай йому горілки, хай очуняє, — наказав капітан. — Боюся, алхімік ще чого доброго дуба вріже й не встигне розповісти, куди подів золото.
Боцман кинджалом розвів зуби алхіміка і влив йому в рот горілки. Гуго розплющив очі.
— Що зі мною? Де я?
— Ти тут, на “Улюбленці Нептуна”, — звідусіль почулися голоси.
— А-а… згадав… Я одержав… чудовий зливок золота… в ньому було… добрих п’ятдесят унцій… Загорнув його в замшу…
— Ого-го! Нічого собі шматочок! — захоплено вигукнув конопатник.
— …Тільки взявся за двері… як величезний дракон… простяг крізь вікно… волохату в лусці… лапу… з кігтями… жбурнув мене на підлогу… схопив за голову… мабуть, хотів проковтнути… я вирвався і втік… Ох-хо-хо… що там зараз… не знаю…
— Так це ж той самий дракон, що й на мене напав! — вигукнув Альфонсо. — А ви казали, я спав!
— Тепер бачу, що ти не брехав, — глибокодумно мовив Дієго.
Алхімік сам не сподівався, що його вигадці так швидко повірять. Хитро задуманий план удався на славу. Щоправда, це йому нелегко далося: знищено всі прилади, либонь, не вцілів і вічний двигун, коли він згарячу перевернув скриню. Та й усе тіло вогнем пече: стільки синяків собі наставив… Але тепер ніхто не закине йому, що не зміг добути золото з морської води. І, найважливіше, він і на цей раз обдурив капітана. Час виграно, й сьогодні ж вони з Педро про все остаточно домовляться, визначать термін, коли краще розпочинати бунт. Тепер можна й не поспішати. Альфонсо таки чимало йому допоміг, сам про те не думаючи.