Читать «На каравелі "Улюбленець Нептуна"» онлайн - страница 35

— Ти даремно ображаєшся, — примирливо мовив алхімік. — Що не кажи, ми розпочинаємо серйозну гру. Самого тільки Альфонсо далебі не досить, подумай, кого ще з надійних хлопців можна залучити. І дивись, щоб вони нас не виказали в рішучу хвилину. Передусім потрібно… — тут Гуго знову так притишив свій голос, що до Феді долітали тільки неясні уривки фраз: “забрати… не забудь… Луїс… рішуче… камеру… порохом… обов’язково… Одноокий… успіх… усі разом…”

Намагаючись все ж таки почути слова алхіміка, Федя забув про обережність. Скриня, за край якої він ухопився, по-зрадницькому заскрипіла. Хлопчик затамував подих.

— Що це? — стривожився Педро і, підвівшись, ступив до скрині.

Хто знає, чим би все скінчилося, коли б алхімік не зупинив свого однодумця.

— Облиш, то пацюки, — спокійно мовив він. — Під моєю каютою Хуан зберігає свою смердючу солонину, і пацюки часто забігають сюди. Не звертай уваги.

Боячись хоч чим-небудь звернути на себе увагу алхіміка і Педро, Кудряш обережно зняв руки із скрині. Він гнівався на себе за таку легковажність. Його цікавість могла скінчитися дуже погано.

А тим часом змовники обговорювали далі свій план.

— Ти добре придумав, — повернувшись на своє місце, казав Педро. — О свята Мадонно! Як я чекаю того дня, коли поряд із Кривим повішу і герцога!

— З малим герцогом треба бути особливо обережним, — застеріг астролог. — Він до біса хитрий. Не знаю, в якому університеті його навчали, та тільки видно з усього, що в нього блискуча освіта.

І Гуго розповів Педро про ліки від зубного болю, про чарівні палички, які самі займаються.

— Може, нам краще його не чіпати? Він, мабуть, знає чорну магію! — стурбувався Педро.

— Хай знає, я його не боюся. Ми з тобою вже півроку плаваємо разом, і ти мав нагоду пересвідчитись, що я можу заткнути за пояс будь-якого чародія. Не турбуйся, хлопчиська я беру на себе. Є в мене такий порошок… — зловтішно хихикнув Гуго. — Бугая за хвилину з ніг звалить, не те що людину… Ну, здається, про все домовились, — підбив підсумок алхімік. — Бувай здоров!

Але Педро все ще топтався на місці. Федя збагнув це по хвилинній паузі, що сталася в балачці змовників. Певно, бородатий матрос не все вияснив, чого хотів. “Чому ж він не йде? Що хоче він іще сказати?” — думав Кудряш.

Нарешті Педро рушив до дверей. Вже біля самого виходу, він круто повернувся й несподівано сказав:

— Гаразд, мені потрібна каравела… Ну, а ти, Гуго, чого хочеш? Навіщо тобі бунт? Хіба тобі погано у Дієго?

Алхімік не чекав цього запитання і на мить розгубився. Зібравшись з думками, він якомога спокійніше відповів:

— У мене від тебе таємниць немає, сам знаєш. На твоє питання відповім просто. У Дієго мені й справді непогано, тільки ж він тримає мене, як пташку в позолоченій клітці. Навіть на берег не відпускає… Боїться, що втечу. Він тільки й чекає того дня, коли я знайду філософський камінь і зможу добувати золото з морської води. Тоді йому начхати на мене — вже він знайде спосіб, як відрядити мене до пращурів… Та я й сам, признатися по правді, не забарюся залишити корабель. Моя мета така: ти стаєш капітаном, даєш мені пару тисяч суельдо і висаджуєш на берег… З мене вистачить, я зможу нарешті добудувати свій вічний двигун…