Читать «На каравелі "Улюбленець Нептуна"» онлайн - страница 33

Затуливши пальцями вуха, хлопчик побіг на ніс каравели. Стрибаючи по сходинках, він піднявся по трапу в прибудову, вбіг у першу каюту, що трапилась на шляху, і щільно причинив за собою двері. Його трусило, наче в лихоманці, у вухах лунали пронизливі крики вахтенного матроса…

“Я другий день на борту “Улюбленця Нептуна”, а чого тільки не надивився! — болісно подумав Федя. — Хай їм незнайомі сірники, картопля, зубна паста… Хай вони вірять у нечисту силу, в усякі дурниці, ніби запах часнику може зашкодити компасу… Це зрозуміло, адже вони живуть у шістнадцятому столітті. Та як примиритися з жорстокістю, зі звірячим ставленням до людини? Хіба матроси не зрозуміють, якщо їм по-дружньому, по-товариському сказати все, пояснити?..”

Так думав Кудряш, забравшись у чужу каюту, в яку вскочив зопалу. Звідки йому було знати, що на купецьких суднах часів середньовіччя матросів били дуже часто, вважалося, що так і треба. Та хіба тільки на купецьких! Навіть на кораблях великих мореплавців — Колумба, Магеллана, Васко да Гама, Кука та інших — панував дух суворого покарання биттям.

Із захопленням читаючи книги про морські мандри й пригоди, Федя пропускав ті сторінки, де змальовувався побут, порядки, взаємовідносини між людьми минулого. Хлопчика приваблювали лише місця, де описувались абордажні бої, відкриття нових земель, боротьба моряків із грізною стихією, з небезпеками, які чекали на них у недосліджених океанських просторах…

І ось тепер він побачив інше…

З важких роздумів Кудряша вивели чиїсь кроки, що повільно наближалися. Хтось сходив нагору по трапу. Хлопчик обімлів, на хвилину уявивши собі, що буде, коли зненацька повернеться господар каюти. Навряд чи він повірить, що Федя потрапив сюди випадково, швидше вважатиме його за злодія. Що ж робити?

Не придумавши нічого кращого, хлопчик метнувся за скриню, яка стояла в темному кутку, і сховався за нею.

Розділ одинадцятий

Змова

Заскрипіли двері, і на порозі з’явився Алхімік.

— Заходь, — кликнув він когось.

— Ні, ні, не можу! Клянусь Мадонною, ноги тремтять… Ти ж попереджав: хто зайде сюди, тому кінець…

У Феді похололо в грудях: він упізнав голос Педро. Очевидно, алхімік навіщось привіз його сюди… Тільки б не помітили його за скринею, а то, напевно, поквитаються за все. Допомоги чекати нізвідки… Хлопчик затиснув у руці рукоятку кинджала. Він вирішив дешево не віддавати свого життя. Згадавши, що на голові в нього біла хустина, яку можуть помітити, Федя миттю стяг її і сховав до кишені…

— Заходь, заходь, — припрохував алхімік, — вже коли я кажу — будь спокійний, нічого не станеться.

Після довгих умовлянь Педро, нарешті, зважився зайти до каюти. Гуго щільно причинив двері. Клацнув засув.

Феді здалася дивною ця дружба двох різних людей, між якими, певна річ, не могло бути нічого спільного. “Тут щось не так…” — вирішив Кудряш. Від хвилювання кров стукала йому в скроні, думки вихором кружляли в голові. А що, коли вони помітили, як він забіг до каюти й вирішили, що настав час звести рахунки?.. Може, гукнути когось на допомогу?..