Читать «На каравелі "Улюбленець Нептуна"» онлайн - страница 18

На обличчі матроса була така відданість і повага, що Феді стало неприємно, ніби він торкнувся чогось слизького й холодного. Хлопчик рішуче відштовхнув волохату руку з баклагою.

— Ваша високість, — покірним голосом шепнув Феді на вухо конопатник, — коли повертатиметесь додому, візьміть із собою нещасного Луїса. Я буду вірним слугою…

Стоячи поряд із капітаном, Федя не знав, як йому бути далі. Ясна річ: капітан каравели помиляється, вважаючи його за герцога. Адже Федя ніколи навіть у вічі не бачив цих герцогів і князів. Тільки в книгах про них читав. Його тато не якийсь там вельможа, а інженер-технолог на заводі… Тато, мама, сестричка… Чи доведеться ще коли-небудь зустрітися з ними?.. Федя відчув, як на очі йому мимоволі навертаються сльози.

Та роздумувати довго не доводилось. Треба було негайно вирішувати, що чинити далі. Сказати правду про себе Федя не міг; він був певен, що, збагнувши свою помилку, Дієго віддасть його на розправу Педро. Тоді вже рятунку не буде… Та й які тут можуть бути вагання! Адже проникали герої громадянської війни Котовський, Дундич, Пархоменко у середовище ворогів, видаючи себе за їхніх спільників… А невловимий розвідник Кузнецов, про якого він читав у книзі “Сильні духом”! Ходив же він по Львову в мундирі гестапівця… Отже, вирішено: нехай його вважають за герцога, навіть за сина самого короля, якщо їм це так до вподоби, — Федя не стане їх переконувати в протилежному. Тепер не час…

Розділ шостий

Алхімік і його гороскоп

Педро, який нерухомо лежав на палубі, застогнав. Однак ніхто не звернув на нього уваги. Охаючи й підтримуючи руками голову, бородатий матрос підвівся, обперся спиною об щоглу, на якій ще кілька хвилин тому збирався повісити Федю.

Відкривши баклагу, Педро кілька разів ковтнув із неї. Вино, очевидно, повернуло йому сили, і він, вихопивши з піхов криву турецьку шаблю, з прокльонами кинувся на капітана, що стояв відвернувшись.

Федя з жахом заплющив очі. Він уявив собі, як падає на палубу відрубана голова капітана, як потім розбійник Педро повернеться до нього, Феді, щоб поквитатися за все…

Але бородач не встиг опустити шаблю. Його руку схопив рябий матрос. Кисть у Педро миттю побіліла, ослаблі пальці випустили шаблю. Вона впала, брязнувши, на палубу.

Капітан повільно повернув голову. Хоч йому щойно загрожувала смертельна небезпека, однак жоден м’яз не ворухнувся на його суворому обличчі.

— Я твій боржник, Доменіко, — тихо мовив Дієго.

— Вважаю для себе за честь зробити послугу вам, — відповів моряк.

— Ми з тобою не один рік плаваємо по морях-океанах, і ти знаєш, я не забуваю послуг. Відпусти цього боягуза, що, мов шакал, напав ззаду на свого капітана.

Як тільки рябий матрос відпустив руку Педро, той упав навколішки перед Дієго, вимолюючи помилування. Схлипуючи й розвозячи сльози по брудному обличчю, він голосив:

— Клянусь Мадонною, в усьому винен цей клятий хлопчисько! Прости! Прости, мій капітане! Благаю тебе!..

Капітан гидливо відштовхнув Педро і з властивою йому звичкою, не розтуляючи зубів, сказав: