Читать «Чорні зорі» онлайн - страница 99

— Скажіть, — запитав хтось, — а циліндр із нейтриду витримає таке навантаження?

— Повинен витримати. В усякому разі, встановлено, що нейтрид витримує температуру сильного уранового вибуху.

Самойлов помовчав, потім глянув на голову комісії.

Академік кивнув:

— Починайте… З богом, як казали діди.

Микола натиснув кнопку сирени. В зоні пролунало протяжне страхітливе завивання, сигнал усім: “Бути в сховищах!”

Усі стали біля перископів. Через хвилину сирена замовкла.

Самойлов, ні на кого не дивлячись, підійшов до столика, на якому стояв сельсин-мотор системи керування увімкнув рубильник і взявся за ручку… Серце калатало так, що здавалося, стукіт його чути в усьому бліндажі “А що, коли система керування відмовить?”

Тепер електричний кабель точно передавав зусилля руки за вісім кілометрів — у мотор, з’єднаний і кришкою циліндрика. Спочатку ротор піддавався туго. Та ось опір ручки ослаб — кришка циліндрика там, у степу, почала відкручуватися. Микола, припавши до окуляра свого перископа з темним світлофільтром, крутнув ще й ще раз…

Засніжена рівнина, яка крізь фільтр здавалася синювато-чорною, раптом спалахнула вдалині широкою сліпучою біло-голубою загравою. Неначе кількасотметрова електрична дуга ввімкнулася в степу! Очі, до болю засліплені спалахом, вже нічого не бачили, крім цієї яскравої смуги.

Після кількох секунд тиші долетів пронизливий, скреготливий звук. Зі стелі бліндажа посипався пил. Це можна було б назвати свистом, коли б силою своєю він не був схожий на нестерпний рев. Там, біля самого горизонту, з малесенького отвору в нейтрид-циліндрику вихоплювалась перетворена в пару антиртуть і згоряла космічним вогнем.

Чимало випробувань бачили ці люди, члени комісії — військові, інженери, конструктори, творці атомних електростанцій, учені-експериментатори. Вони бачили перші атомні вибухи, вибухи водневих бомб, що оплавляли землю і затьмарювали сонце, спостерігали гігантський зловісний гриб високо в небі… І завжди до захоплення перемогою людського розуму домішувався жах перед страхітливістю застосування величезного відкриття. Але такого, як сьогодні, вони ще не бачили. Ось уже десять, двадцять, сорок секунд із крихітної цяточки край степу з ревом виривається ядерний вогонь! Тепер не було страху, тому що це норовисто ревла міцно загнуздана, підкорена й знешкоджена, наймогутніша з енергій — енергія взаємного знищення речовини й антиречовини. Люди бачили не лише вогняну смугу в степу; вони бачили майбутню безмежно могутню людину — володаря цієї енергії; бачили космічні ракети, з нейтридних дюз яких виривалося це полум’я, могутні машини з нейтриду, які створювалися цим вогнем; розплавлену ними кригу на Півночі й покриті зеленню пустелі Півдня. Вони ясно бачили майбутнє.

І Микола Самойлов також бачив його. Вже не було стомленої людини із змарнілим обличчям і хворобливо поблискуючими очима. Вся його розгубленість, сумніви, невпевненість згоріли у цій яскравій, як блискавка, хвилині щастя. Очі боліли від сліпучого спалаху, якого не могли згасити навіть темні світлофільтри в перископі, але він стійко, не моргаючи, дивився на смугу ядерного вогню.